Розділ 7. В ательє пані Боніто

Ательє пані Боніто не було схоже на жодне місце, де досі доводилося бувати Амалії. Вона ще ніколи не бачила такого різноманіття тканин, стрічок і мережив всіляких відтінків, і жіночих манекенів, одягнених у дивовижні сукні на всі випадки життя. Правду кажучи, їй зовсім не вірилося, що одне з цих вишуканих вбрань може стати її.

Господиня всієї цієї пишноти, висока міцна рухлива жінка, зустріла відвідувачів тепло і навіть, здавалося, трохи фамільярно. Вона обійняла принца:

— Маркелю, рада бачити. А хто тут у нас? — чіпко глянула на Амалію.

Його Високість представив супутницю, а потім одразу дав пані Боніто завдання:

— Нам знадобиться готова сукня, щоб пані Амалія одразу могла переодягнутися. І ще кілька, щоб узяти з собою. А також бальне плаття на замовлення. Встигнеш зробити до кінця тижня?

— Ти ж мене знаєш, — усміхнулася господиня ательє.

— І верхній одяг за погодою. Пальто, капелюшок. Теж якнайшвидше.

Пані Боніто кивала словам Маркеля і водночас крутила перед собою Амалію.

— Ух, яке гарне дівча! Яке диво ти мені привіз! Це мідне волосся, ці медові очі.

Амалія була вкрай збентежена від такої уваги та компліментів. Почувалася не в своїй тарілці і навіть трохи сердилася на Його Високість за те, що наполіг на зміні гардеробу за свій рахунок. Звісно, коли їй вдасться заробити, вона поверне йому витрачені кошти. Але навряд чи їй вдасться заробити достатню суму швидко.

Сам же Маркель, навпаки, був у чудовому настрої, не те що зранку, коли був злий, як чорт. Тепер, навпаки, він усміхався. Амалія крадькома кілька разів подивилася на нього. Їй сподобалася його усмішка. У такого цинічного чоловіка вона мала б бути теж цинічною — вузька смужка щільно стиснутих губ. Але він усміхався по-іншому — тепло, ніби йому й справді подобалося слухати балаканину пані Боніто.

— Я ніби відчувала, що в моє ательє незабаром впурхне подібний метелик, — щебетала вона, — привезла з останньої поїздки до східної провінції чудовий відріз. Ось, Маркелю, поглянь.

Пані Боніто дістала з однієї з полиць невеликий рулон тканини і, трохи відмотавши, приклала до Амалії.

— Блідо-рожевий ідеально підходить до її мідного волосся. Чи не так?

Амалія завжди вважала себе практичною і ніколи навіть голови не повертала у бік подібних тканин. Настільки ніжних і невагомих, що в них лише на балу можна з'явитися. Проте, цього разу, вона завмерла як укопана, не в силах відвести погляд від дзеркала, в якому її відображення було ніжно огорнуте цим повітряним матеріалом.

— На сході розуміються на тому, як підкреслити жіночу красу, — підморгнула пані Боніто Маркелю. — А тобі, дитино, подобається?

Чи подобалося Амалії? Та вона перестала дихати від захоплення. Така це була вишукана тканина, готова коливатися від найменшого подиху вітерця. Напевно, у сукні з подібного матеріалу запросто можна відчути, ніби летиш над підлогою. Хіба може така ошатна ніжність колись стати її?

— От і чудово, — пані Боніто вистачило мовчазного захоплення, аби зрозуміти, що клієнтка задоволена. — А тепер, Маркелю, залиш нас. В нас багато роботи.

— На скільки?

— Повертайся за годину-півтори.

Коли Його Високість вийшов, пані Боніто відклала матеріал на кравецький стіл, скинула з плечей Амалії накидку і почала знімати мірки, підбираючи фасон.

— Плечі ми залишимо відкритими… по ліфу пустимо трохи мережива… спідниця буде пишною та повітряною…

Амалія мимоволі усміхалася, намагаючись звикнути до думки, що це зараз кравчиня говорить про її майбутню сукню.

Дверний дзвіночок дзенькнув кілька разів, сповіщаючи, що в ательє завітали нові клієнти. Пані Боніто довелося відволіктися, щоб зустріти їх. У майстерню впливла пані років п'ятдесяти з двома юними леді, мабуть, дочками. Вся трійця з однаковими зачісками — білявими кучерями, піднятими нагору. І дуже багато одягнена. Амалія відразу здогадалася, що це хтось із найвищих верств столичного суспільства. Вони трималися поважно і манірно, і кожна по черзі зміряла Амалію таким поглядом, що їй стало незатишно.

— Яка краса! — раптом скрикнула одна з юних леді і підбігла до кравецького столу. Схопила відріз блідо-рожевого матеріалу і, приклавши до себе, закрутилася біля дзеркала. — Так, так, так, пані Боніто, саме такий матеріал я й хотіла! Все, як я замовляла!

— Вибачте, пані Шарлотто, але цей відріз уже зарезервований.

Уся трійця знову зиркнула на Амалію, здогадуючись, кого має на увазі господиня ательє.

— Як це так?! — примхливо скривила губи дівчина. — Матінко, — звернулася вона до старшої з трійці, — ми ж замовляли саме таку тканину для моєї бальної сукні.

— Так, — кивнула та, — пані Боніто, потрудіться пояснити в чому справа.

— Я привезла на ваше замовлення ось цей відріз, — господиня ательє зняла з полиці рулон трохи блискуючої тканини більш насиченого рожевого кольору — майже бузкового.

— Але я хочу сукню з цієї тканини! — притиснула до грудей блідо-рожевий відріз білява леді. — З цієї й жодної іншої! Я замовляла саме таку.

— Ви просили трохи іншу, — спробувала переконати клієнтку пані Боніто. — Блідо-рожевий вам не личитиме. Потрібно щось яскравіше, щоб підкреслити колір вашого волосся.

— Але, матінко, я хочу цю!

— Мені здається, ми досить добре вам платимо, щоб ви враховували всі наші побажання, — пирхнула грізно старша з жінок. — Хочете, щоб я, а заразом і всі, хто прислухається в столиці до моєї думки, змінили кравчиню?

— Добре, пані Жільберт, — не витримала натиску господиня ательє, — якщо пані Амалія погодиться поступитися вам цим відрізом, я не заперечуватиму.

Жільберт? Ім'я різонуло вухо і змусило все єство напружитися. Це збіг чи зараз перед Амалією стоїть та сама пані Жільберт, яка знала її батьків? Вона була перша в списку, з ким Амалії хотілося б поговорити віч-на-віч.

— Так-так, я згодна поступитися, — кивнула вона.

Недарма інтуїція підказувала, що Амалії ніколи не стати володаркою сукні з такого вишуканого матеріалу. Але наживати ворога в особі пані Жільберт не хотілося. Не можна обривати ниточки, які можуть привести до розгадки таємниць, які не дають спокою з самого дитинства.