Глава 1

Емілія була звичайним підлітком в житті, якої була школа, сім‘я. Вона проводила весь свій час переважно вдома не зважаючи на те, що в дівчини була подруга вони після переходу в старшу школу замітно віддалились один від одного і спілкувались переважно під час навчального року й виключно про школу. 

Почнемо із дитинства точніше із народження Емілії. В один прекрасний весняний день на цей світ народилась Емілія, маленьке чудо з ранніх пір не відчувало любові від матері. Її мама познайомившись з одруженим чоловіком завагітніла, а як і можна було подумати йому не потрібно було дітей на стороні і він чітко про це сказав мамі Емілії давши їй достатньо грошей для вбивства немовля. 

Але в голові 19-річної дівчини, яка передивилась мелодрами і завагітнівши сказала батьку дитини, який показав свою байдужість до неї і її дитя не було розуміння всієї ситуації, і вона відчайдушно надіялась, що ця дитина зв’яже їх долю з цим чоловіком. 

Але план пішов на дно, чоловік не хотів розлучатись з дружиною і одружуватись на малолітній дівчині з дитиною тому батько зник, точніше повернувся в сім‘ю до дружини й сина. І весь цей час вагітності ця дівчина надіялась й чекала, що її прекрасний «принц» повернеться за нею і забере, але нічого не сталось. 

В цей момент у жінки була така ненависть не до себе, не до чоловіка, а саме до цієї дитини, цього маленького, невинного чуда. Вона ненавиділа цю дитину, дівчина навіть не покормила свою новонароджену доньку, їй було байдуже на її долю. Повернувшись з роддому дівчина переклала всю відповідальність на свою маму і повернулась до гулянок і пошуку кохання. 

Маля росло і отримувало любов не від матері, а від бабусі й тітки, які її й виховували, грались з нею, розвивали, поки мати відчувала до неї лише ненависть і злість. Не зважаючи на те, що мати говорила з дитиною коли вона була в неї животі після народження вона віддалилась від неї. 

Знайшовши чоловіка мати почала навчати дитя називати його батьком і в декілька річному віці дитина не розуміла хто її батько тому доволі швидко почала називати його батьком, але через декілька років взаємного проживання мати вигнала чоловіка забравши в доньки батьківську любов. Не зважаючи, що дитина не була рідною донькою чоловіка, він все одно її любив, виділяв їй батьківську любов й турботу і знову мати все зруйнувала. 

Коли чоловік їх покинув Емілія не розуміла, що сталося і вона вважала, що це нормально, в 5-річному віці дитина вважала, що так і потрібно, але з віком вона почала розуміти, що насправді все не так, але нічого з цим зробити Емілія не змогла було уже занадто піздно. Не зважаючи на те, що чоловік не був в стосунках з мамою Емілії він все одно приходив до неї, даруючи їй любов,він приходив один раз в неділю і то не завжди, але цей час він приділяв лише їй, даруючи солодощі і розмовляючи про все, що трапилось навколо. 

Донька росла і ненависть матері тільки збільшувалась по тій причині, що донька була копією батька, її світле волосся, карі очі, світла шкіра, кругле обличчя нагадували їй про нього і те, що її ідея провалилась