Випадковість

Живучи у нинішньому суспільстві, важко залишити за собою враження та яскравий слід. У часи коли кожен женеться за трендами та хоче бути помітним, люди часто не помічають один одного.

Ця історія про Даніеля, який нічим не запам'ятовується та живе тихим непомітним життям. Навчаючись у школі, Дан ніколи не був помітний серед учнів, часом навіть вчителі забували про його існування. Ось одного разу на уроці математики, його викликали до дошки для вирішення прикладу з тесту, виконавши завдання хлопець стояв біля дошки та очікував на те, щоб викладач його відправив назад за робоче місце.  Так, усі тридцять хвилин Даніель простояв там і ніхто навіть не помічав, що він там є. Вибачення викладача не дуже допомогли хлопцеві.

Дізнатись, що впливає на його непомітність не можливо, хлопчина використовував різні способи аби стати помітним. Яскраво пофарбоване волосся, стильний та іноді абсурдний одяг але нічого з цього не допомагало. Навіть взувши взуття своєї матері, ніхто не помітив, що хлопець на підборах.

  Одного разу йдучи додому після навчання Даніель зіткнувся з одним хлопцем, що стрімко кудись біг та заплутався у своїх ногах, упавши на нашого героя зверху, хлопець швидко піднявся та  допоміг встати Дану.

• Ти як? Вибач, я біг на автобус але вже запізнився, доведеться йти пішки., - хлопчина потер свою голову та посміхнувся.
• Все ок, я теж тебе не помітив.
• Я Кас, ти також тут навчаєшся?, - він протягнув руку для знайомства
• Мене звуть Даніель, можна просто Дан!, -  хоч хлопець і знав, що це знайомство нічого не дасть, і завтра за нього забудуть все ж таки потис руку та посміхнувся.
• Мені подобається твій блакитний колір волосся, тобі пасує, як і ця футболка., - мабуть вперше в житті йому зробили комплімент від якого щоки покрились рум’янцем.

Прийшовши додому у Даніеля не виходила з голови це зіткнення, він відчув, якусь зацікавленість зі сторони Каса але і зі своєї сторони, хлопець відчув тягу до цього юнака. 
Наступного ранку, прокинувшись у першу чергу Дан пішов вкласти волосся та одягнутись, глянувши у дзеркало він схопив рюкзак та побіг у школу. Перетнувши поріг закладу він почав шукати когось своїм поглядом, хлопець відчував потребу відчути ті емоції, що і вчора.

• О, Дан, привіт!, - почувши знайомий голос, хлопець повернувся та зустрівся поглядами з Касом. Лише сьогодні він помітив, який той високий порівняно з ним. Каштанове волосся Каса ще б трішки і закривало б його золотисто-карі очі, обличчя хлопця було всієте веснянками, а на кінчику носа була розташована маленька родинка.
• Привіт! 

Увесь день хлопці були поряд, як виявилось Кастіеля перевели у цю школу на минулому тижні але зміг відвідати її він тільки вчора, і сьогодні він став однокласником Даніеля.
Після закінчення уроків, Дан, запропонував Касу відвідати його будинок та переглянути якийсь фільм чи просто позависати граючи у приставку. Відмови не було, і цей вечір був надзвичайно емоційним, так ніхто з них ще не сміявся та не веселився. Так, як батьки Дана постійно були у від’їздах вони могли сидіти хоч до самого ранку але час вже був пізній, тому вони полягали спати.

Наступний тиждень проходив схоже, юнаки постійно проводили час разом, записались на футбол та волейбол, і на диво Даніеля почали помічати але тільки тоді, коли вони з Касом були разом.
Їх дружба з часом переростала у щось більше у той час коли Кас, випадково подумав, що почуття його друга такі ж, і поцілував його будучи в одній із кабінок в туалеті. Для Даніеля – це було вперше, він ніколи не думав про свою орієнтацію та був впевнений, що він як і батько одружиться на жінці, заведе сім’ю та житиме стандартним життям. Від сухих емоцій та здивування, що було на обличчі Дана, Кас злякався, що все зіпсував. Не бачивши іншого виходу з ситуації, він зібрався та швидко покинув заклад.

Йшли тижні, і переживаючи у собі всплески різних емоцій Даніель розумів, що йому не вистачає Кастіеля. Він згадував посмішку та його очі, що під час сонячного світла переливались та наче ставали золотими, у середині хлопця все перевернулось, і він зрозумів, що закохався у людину, що зробила його помітним. Зібравшись з духом, Дан сів на велосипед та поїхав до Каса, він знав, що сьогодні він має бути сам, і ніхто не заважатиме їм поговорити.

Ось він під’їхав до будинку хлопця, кинувши свій велосипед на газон зі швидкістю світла Дан підбіг до дверей та постукав. Двері відчинила покоївка, що завжди була вдома, впустивши всередину хлопця вона пояснила де кімната Каса та залишивши їх пішла на нижній етаж.

Стоявши перед зачиненими дверима кімнати Дан видихнув та відчинив їх. Кас сидів за комп’ютером та здивовано оглянувся назад, його очі розширились та піднялись вверх, зачинивши двері хлопком, Дан підбіг до Кастіеля та поцілував його. Поцілував так, наче чекав на це роками.

• Пробач, Кас, пробач. Для мене це було вперше, я просто злякався, пробач.

У відповідь він отримав лише пристрасний поцілунок він Каса, той піднявся зі стільця запустив свої руки у блакитне волосся та повільно повів Даніеля до ліжка.

• Більше так не роби, я думав, що то остання наша зустріч.

Тієї ночі вони відкрились одне одному та довірили всі свої хвилювання та страхи, відтепер їх життя почало грати новими фарбами.