1

Гарбуз був прекрасний. Помаранчевий такий, яскравий, прямо просився, щоб з нього зробили голову зі свічкою всередині.

Леся подивилася на свої розрахунки, впевнилася, що нічого не наплутала з датами і через кілька днів свято цих самих гарбузів, відьом і дітей в дивних костюмах, котрі мають цукерки вимагати. Потім уявила яке буде обличчя у Григорія, якщо вона припре гарбуз і сяде на порозі його чистити. А якщо іще й хтось сторонній побачить, точно придумає, що вона хоче провести невідомий ритуал і занапастити академію, місто, або й весь світ. Бажаючих чимось Лесі насолити було останнім часом багато. І те, що вона відьма, причому сильна і погано контролююча власну силу, деяких не зупиняло.

Чого тільки вартували скарги на ім’я ректорки Мерліх про те, що некромант Григор живе з власною ученицею. Насправді не з власною, темряви в Лесі не було, вчили її відьми, а вчителі з факультету живого і неживого грозили не раніше, чим через рік, бо й без них є чим зайнятися. Але кого воно зупинило?

І ті скарги так задовбали добру жінку, що Лесю виперли в жіночий гуртожиток, дали офіційну кімнату і навіть частину речей допомогли перенести. Ректорка натякнула Григорію, що якщо він хоче, щоб одна відьма сиділа поруч, нехай одружиться. Леся тоді психанула і заявила, що не збирається виходити заміж під тиском. В результаті, частина її речей зараз в гуртожитку, частина в Григорія, некромант пообіцяв когось проклясти на переслідування привидами, а ночувала Леся як чесна дівчина в дівочому ж колективі.

Ну, коли поверталась. А часто залишалась з коханим чоловіком в місті. І тих любителів скаржитись щиро зненавиділа ще й частина студентів, котрі не могли тепер знайти дуже потрібного вчителя після занять. Ненавидіти Лесю вони особливо не ризикували, особливо після того, як вона одній бойовій стихійниці виростила на носі гриб, котрий вже півроку звести не можуть, постійно проростає наново.

— Ну? — з натяком спитав продавець овочів.

Леся схопилась за гарбуз, витягнула його з купи, впевнилась, що донесе і загадково посміхнулась.

— А ви не знаєте, де можна купити міцний ніж? — спитала, розплатившись. Досі ножі їй були не потрібні. Вона навіть не готувала особливо, та й не було де.

Продавець витріщився на неї з підозрою.

— Ой, добре, у однієї ельфійки кинджал попрошу, — відмахнулась від його підозр Леся і життєрадісно поперла свою здобич в некромантську берлогу. А то куди ж іще? Якщо різати гарбуз на порозі гуртожитку, комендантка потім голову прогризе, якщо бодай зернятко знайде. В самому прямому сенсі. Вона там білка.

Охорона на вході на територію міжсвітової академії магії з підозрою дивилася на Лесю, котра йшла прогнувшись трішки назад і притискаючи до живота прекрасний гарбуз, котрий, от зараза, з кожним кроком примудрявся ставати все важчим. Довелося зупинитись, акуратно вкласти гарбуз біля власних ніг і проникливо спитати ще й в них:

— Ви не знаєте, де можна взяти міцний ніж?

Хлопці невпевнено переглянулись.

— Не знаєте? Жаль. А свічки? А то я щось протупила, дорогою не купила, а повертатись не хочеться.

У одного з охоронців очі стали великі і здивовані. У трьох інших погляди наповнились незрозумілою підозрою.

— Невідомі ритуали заборонені, — буркнув найсміливіший. А може він вважав, що гриби на носі йому личитимуть. Чи про роги давно мріяв.

— Та які ритуали. Просто традиція. Ніч всіх святих, страшні маски, випрошування цукерок, моторошні історії і гарбузи зі свічками. Всього лише. І тільки ножа зі свічками не вистачає.

— Випрошування цукерок? — чомусь спитав той, що з великими здивованими очима.

— Угу. Цукерки, чи життя! Бу-га-га! — життєрадісно озвучила крилату фразу Леся, вирішила, що вже достатньо відпочила, підняла свій гарбуз і пішла далі.

А охоронці стояли і дивились їй услід. Мабуть так на атомну бомбу з часовим механізмом дивляться ті, кому потрібно її якось знешкодити.

І вони настільки захопилися спогляданням спини рудої відьми, від котрої не знали чого тепер чекати, що примудрились не помітити, як повз них прошмигнула ледь помітна тінь, котра відразу ж за воротами кинулась до кущів. Ховатися і прокрадатися. Бо тримати ілюзію невидимості Лімануєль з Дому Червоного Світанку довго не вмів. Не його стихія всі ці тонкі матерії. Він взагалі воїн, герой і жіноча мрія, а не якийсь там ілюзіоніст.