Про те, що іноді гарні чоловіки мало не на голову з неба падають і про те, як від них відв'язатися

Розумні люди не раз і не два казали, що нічого не можна робити на п'яну голову. Що краще спочатку протверезіти. А ще краще і зовсім не напиватися. Ось тільки де ті розумні люди були, коли закінчилася кава, і дівчата побачили, що через дорогу від кав'ярні є симпатичний на вигляд бар?

Які дівчата?

Ну, на той момент Олена, Папужка, О-сій-моя, яка пізнавала все нові грані життя, Василина, знову Премудра, і дивне руде дівчисько: чи то Ліля, чи то Ляля, чи то й зовсім Лілу, вона й сама у своїх іменах плуталася. Потім, уже в барі, до цієї компанії приєдналися дві кікімори і фея, що курить, у котрої Олена навіть пробачення не забула попросити, за те, що випадково налякала.

Загалом починалося все добре. З примирливого коктейлю на кропиві, з журавлиною, за особливим рецептом та з обговорення чоловіків загалом, та одного некроманта зокрема. А от як ці обговорення з чоловіків перескочили на проблеми магії, котра не бажає прокидатися, згодом ніхто згадати не зміг. Наче нашепотів хтось. І компанія вирішила допомогти Олені з цією проблемою. Причому цілком мирно допомогти. Лише сходити в бібліотеку і пошукати потрібні книги. Василина навіть знала назви деяких із них.

Знали б вони, у що це вилиється.

Власне, цього не знала навіть богиня, яка і нашепотіла не надто тверезим дівчатам цю геніальну ідею. Тому вона раділа, що все так чудово складається. Поки раділа.

І плани мали грандіозні. І справ купу. І треба було все встигнути. Спочатку заморочити голову Василині, щоб завела подруг до секції, до якої навіть їй, у її премудрому варіанті, заходити поки що рано. Потім знайти Лак'яну і відправити до одного некроманта, волати «Ой, біда, біда!». У неї це виходить добре. А потім простежити, щоб ніхто не зайнявся порятунком раніше, ніж він з'явиться. Тому що якщо і цього разу саме він допоможе і врятує, то симпатія, яка почала зароджуватися в дівчині, нарешті, вкорениться і зміцніє. А ще…

Загалом, справ було багато, і дівчат богиня залишила біля зачинених дверей бібліотеки, розмірковувати, як туди зайти і чому ця бібліотека надумала закритися ще до півночі. У тому, що зайдуть богиня не сумнівалася. У дівчатах вирувала і кипіла жага діяльності, а здоровий глузд тим, у кого він був, богиня акуратно пригасила.

Тож дверима дівчини милувалися недовго. Чи Ляля, чи Лілу, запропонувала лізти через вентиляцію, запевняючи, що саме так мають чинити порядні герої та героїні. О-сій-моя запропонувала двері виламати. Вона навіть знала як. За її словами, лише треба було добре розбігтися і врізатися головою, вона так уже робила. Фея скромно зізналася, що може відключити сигналізацію. Вона в академію потрапила після того, як відключила її в одному закладі, а там виявились працівники, які не пішли додому. А вона лише хотіла помилуватися картинами знаменитого художника. І чіпати, а тим більше красти їх не збиралася, слово честі, адже в неї ніжна душевна організація.

— Значить, ліземо через вікно, — вирішила Олена і, зіскочивши з порога, пішла до найближчого, якраз вдало прикритого кущем бузку.

Далі справа пішла як по маслу. І якби Еллана залишилася поспостерігати, вона напевно стала пишатися цими дівчатами. Фея справді вміла зламувати захист. Або вона вміла цей захист умовляти її пропустити, дивлячись великими-великими очима, сповненими сльозами, і стверджуючи, що нічого поганого не зробить. Загалом, сигналізація в будь-якому випадку відключилася, чи піддавшись чарівності, чи вмінням.

Вікно довелося ламати О-сій-моя. З розбігу стрибати в нього рибкою їй не дозволили, та й кущ заважав, тож вона просто добре штовхнула, виламавши клямку.

А далі розпочався квест: «Знайди потрібну залу, у ній потрібну секцію, а там потрібні книги». Василина, начебто, навіть щось впізнавала. Хоча швабру і відро в тому крихітному приміщенні, куди дівчата влізли спочатку, вона впізнала набагато впевненіше, будучи аристократкою.

Бібліотека намагалася невгамовних відвідувачів лякати загадковими тінями, шарудінням та скрипами. Полиці з книгами піднімалися до стелі. Біля деяких стояли драбини, інші захищали від читачів запорошені завіси з павутини.

— Там небезпечні книги, — зі знанням справи пояснила Василина. — Для читачів небезпечні. На одних захист, здатний спопелити на місці. Інші уміють відрощувати ікла і хапати за пальці. Ну а те, що в них написано, якщо воно було комусь потрібне, давно переписали у звичайні книги. Ось ці і припадають пилом. Їх навіть чистити побоюються.

— О-о-о-о… — дружно виказали повагу книжкам дівчита, і рушили далі. Небезпечні для пальців книги нікого з них не цікавили.

— Це десь тут, — невпевнено сказала Василина, зупинившись під аркою між двома приміщеннями. — Точно тут, он ще ті візерунки.

Пролунало так, що Олена запідозрила — Василина непомітно для всіх повернулася до своєї Прекрасної форми.

— Візерунки? — з сумнівом перепитала вона, відчуваючи, що хміль, що дарує хоробрість, вивітрюється в ускореному режимі.

— Якби хтось підсвітив… — пробурмотіла Василина.

— Так у нас є ходячий ліхтар! — обрадувала всіх Папужка і ляснула долонею по плечу О-сій-моя, а потім затрясла рукою.

— Я можу! — зраділа голем і засяяла очима, як двома маленькими прожекторами.

Бідолашна Василина навіть верескнула, потім придивилася до візерунків, що вилися по обох краях арки, і вирішила, що це точно вони, ті самі. Щоправда, нічого так і не пояснила, а квапливо рвонула далі.

Дівчата переглянулися, змусили О-сій-моя пригасити свій палкий погляд, і пішли слідом за Василиною.

— Це точно десь тут! — втішила вона їх. — Точно! Тут мають бути книги з пробудження дару! І якщо Олена просто не зрозуміла, що мала відчути, вони їй допоможуть!

Олена з цікавістю подивилася на полиці, що півмісяцями тяглися з двох боків і обривалися біля арок. Книжок на цих полицях було порівняно небагато. Ну, порівняно із тими приміщеннями, де дівчата вже побували. А ще ці книги було добре видно, бо тут світилася стеля, на якій були зображені білі хмарки на блакитному небі. Та й стеля ця була не така й висока. А на чорній підлозі були білі лінії, що складалися в якийсь підозрілий візерунок. З погляду Олени підозрілий. А Папужка махнула рукою і сказала, що воно все одно неробоче, лише декорація.