Про співчутливих мишей, перевірку на прокляття, смачні цукерки і наукові методи

Богиня кохання сиділа за столом. Гарним таким столом, зі стільницею з темного з червоним відливом дерева. На тонких кручених ніжках з інкрустацією міддю.

А ось на такому гарному столі лежав обшарпаний аркуш паперу. І змушував богиню сумувати.

Некромант виявився якимось непіддатливим і відчував зовсім не ті почуття, які мав за розрахунками. Та йому буквально на голову впала гарна дівчина, поцілувала його, нехай і в маренні. А що він?

А він здивувався.

Та й з невдахою вона прорахувалася.

От валилися б усі ці невдачі, включно з дивними сусідками та іншими павуками на незвичну до них дівчину, вона б і страждала, і злилася, та іншими емоціями фонтанувала. А ця звикла, тож знизує плечима і йде далі.

З іншого боку, якби різні неприємності не були звичними в житті дівчини, на них довелося б витрачати більше зусиль і те, що це не підступи долі було б надто помітно. І так прокляття запідозрили. Та й те, що саме ця дівчина могла сподобатися Григорію, сумнівам не підлягало. Богиня це знала. Потрібно лише дати правильний поштовх. У правильному напрямі. І зрозуміло, що «стріли кохання» та інші тимчасові привороти тут не підійдуть. Некромант відчує та зрозуміє. І точно не піддасться. Потрібно щось природніше. Але що?

У тому, що потрібно магам Еллана розбиралася не дуже добре. Маги взагалі мало їй молилися. Просто тому, що знали природу її сили. Знали, що вона лише привертає увагу пари один до одного. Не дозволяє їм пройти повз і не помітити.

І маги наївно думають, що без божественної допомоги не пройдуть. Що обов'язково помітять та зрозуміють.

Диваки.

Сподіватися на везіння набагато дурніше, ніж на богиню, яка просто бачить у кого і що може вийти. А вони сподіваються.

А некромант ще й не піддається. І що йому треба?

І на ельфа майже не відреагував.

Добре хоч допомагати кидається.

— Людина, — пробурчала богиня і зім'яла паперовий лист. Потрібно спостерігати. А потім засісти у засідці. І штовхнути, коли не впасти на своє щастя цей нестерпний чоловік уже не зможе. А поки нехай рятує дівчину, все діло.

***

Прокинулася Олена у незнайомому приміщенні. Стеля точно була незнайомою. Біла така, з ланцюжком крихітних, але ніби людських слідів, що перетинали її з одного кута в інший.

Саме на сліди дівчина деякий час і дивилася, лежачи на спині на незнайомому ліжку. Потім праворуч почало щось загадково хрумтіти, привертаючи до себе увагу. Олена повернула голову, виявила там тумбочку, і деякий час з подивом дивилася на білу мишу в блакитному фартуху. Саме ця миша і хрумтіла крекером, об'їдаючи його по колу.

— Добрий день, — нарешті сказала дівчина, згадавши, що тварини в цьому світі бувають розумні, а часто ще й чарівні.

— І тобі добрий, — тоненько озвалася миша і продовжила поїдати крекер.

— А я де? — запитала Олена.

— У лікарні, нещастя. Павучиха тебе отруїла. Але ти не хвилюйся, за тебе вже помстилися. Точніше, цей дивний некромант помстився за тебе, позбавивши її можливості хоч якось шкодити тим, кому вона сукні робить. А змієлюд за свої гриби, вони там були сортові, спеціально вирощені для якогось пророчого ритуалу. Він збирався своїх особистих учнів змусити писати про ці гриби курсові. А ця дурепа все зіпсувала. А злити колишніх богів… ну це треба зовсім без мізків бути.

— І що він зробив їй? — обережно поцікавилася Олена, яка підозрювала, що Зміїча взагалі роздратувати не складно, але щоб він почав мстити, треба дуже постаратися. Просто через те, що він і так усіх довкола вважає ідіотами і ставиться дещо поблажливо. Жаліє нещасних, як пояснювала Мотрона.

— Зозулині яйця змусив висиджувати. Сказав, що коли вона має купу вільного часу для пошуків і знищення чужих грибів, то нехай витрачає цей час з користю.

— Зозулині?

— Це він так сказав. А вилупитися там може будь-хто. Хоч крокодили, хоч гарпії.

— Ага, — тільки й змогла сказати Олена.

— Ти поки що лежи. І руки краще під покривало сховай, воно чарівне, сили відновлює і залишки отрути витягує. І нічого не бійся. Ми тебе охороняємо.

— Ви? — здивувалася дівчина.

— Так, ми. Союз вільних гризунів. СВГ, якщо коротше. Ми, взагалі, більше з пошуку втрачених коштовностей. Ось упустила красуня сережку, вона через щілину впала в підпілля, а ми потім знайдемо. Ну, ще підклади та інші прокляті предмети у стінах шукаємо, іноді сищикам допомагаємо. Ми професіонали! Навіть систему вентиляції один раз у космічному кораблі чистили. Продавцям. Їм там конкуренти насіння швидкорослої де попало трави підсипали, то ці бідолахи тільки повітромасками і врятувалися, і ледь посеред площі Трьох фонтанів не впали. А ми все почистили… та й смачна трава виявилася, тепер її на салати вирощують.

Олена чесно захопилася. Потім подумки собі пообіцяла ніколи не ображати місцевих гризунів, а то мало, засунула під покривало руки і знову заснула. Судячи з відчуттів, ненадовго. Але коли прокинулася, на місці миші-професіоналки сидів здоровенний чорний кіт у стильних дротяних окулярах і читав книгу, що висіла перед ним у повітрі. Причому не якісь народні казки, а підручник з фізики. Олена так здивувалася, що навіть ущипнула себе за руку, щоб переконатися, що вже не спить.

— Добрий день, — знову привіталася дівчина, коли кіт нікуди не подівся навіть після щипка. — А ви мишку з'їли?

— Розумних не їм! — впевнено сказав кіт. — Та й спробуй їх упіймати, ще блискавкою в ніс запустять… простіше звичайних у бабці в підпіллі ловити. А краще взагалі сметанку та борщик, червоний, на свинині.

Кіт облизнувся і зітхнув.

— О… — оцінила одкровення Олена, а шлунок при згадці борщу тихо забурчав.

Кіт помахом лапи закрив підручник і змусив його з хлопком зникнути. Потягнуся, ледве помістившись на не такій і маленькій тумбочці, потім сів, уклавши хвіст на передні лапи і трохи на Олену повитріщався. Не блимаючи. Круглими, яскраво-зеленими очима.