Про допит під пиво і про перше знайомство з майбутньою професією

Лак'яна з великим інтересом дивилася ну чоловіка, що сидів перед нею. Цікавий такий чоловік із тих, на кого приємно дивитися. І справа тут навіть не в зовнішності. Скоріше, у внутрішній силі та спокійній впевненості. Хоча зовнішність теж приваблива.

Лак'яна посміхнулася, картинно розправила пишну спідницю і знову подивилася на чоловіка, щосили зображуючи цікавість. Як він у ній упізнав богиню, причому саме богиню огірків, вона насправді не дуже розуміла. Впізнати богиню може той, хто вже її бачив і знав у той момент, хто вона така. А його Лак'яна не пам'ятала. Може хтось колись просто вказав, а вона й не помітила?

Чи вона чимось себе видала?

Богиня пересмикнула плечима, на мить розділила увагу і подивилася на себе збоку. І переконалася, що богиню в ній можна побачити, тільки точно знаючи, що це вона і є. Дівчина ж, як дівчина. Темноволоса, злегка кучерява, курноса, ще така й великоока, немов серед предків затесався ельф. Але тут таких великооких дівчат багато, і нікого вони, в принципі, здивувати не можуть.

Вбрання теж, хоч і яскраве, але нічого особливого. Багатошарові спідниці по коліно в моді вже третій рік і нікуди з цієї моди подітися не збираються, певне. Приталена блузочка з пояском теж навряд чи когось здивує. Вона загалом класика.

Нічого божественного.

А цей чоловік впізнав одразу, як зайшов.

Дивно, загалом.

Ну, хоч пивом пригостить.

Лак'яна розправила спідницю і чинно сіла в очікуванні пива. І посміхалася вона некроманту лагідно-лагідно, так, що йому навіть трохи не по собі стало. Напевно, запідозрив, що він потрібен їй як чоловік, а не в якості вішака для просушування локшини. Але Лак'яна вирішила його не переконувати, так буде набагато веселіше. Головне, не захопитися і не наговорити зайвого, бо фантазія в неї завжди була буйна. На чому вона свого часу і погоріла, випадково перетворившись зі звичайної садівниці, яка вирощувала чарівні трави на продаж, на справжнісіньку богиню. Нехай досить слабку, і нехай лише богиню того овочу про полив якого саме думала, але справжнісіньку. А сила штука така — наживна.

***

Григорій на богиню, що сидить перед ним, намагався дивитися з добротою і інтересом. Виходило в нього не дуже і весь час здавалося, що воно ще боком вилізе. І що якесь дівчисько не варте майбутніх неприємностей з огірковою богинею. Тому що ця дамочка ненормальна, навіть серед богів її такою вважають, тому й побоюються навіть ті, хто набагато сильніший, ніж вона.

Пиво богиня, зрештою, пила з великим задоволенням.

А говорити почала вже після половини келиха. Мабуть, встигла продегустувати цей напій десь у іншому барі. І Григорію залишалося тільки спрямовувати її балаканину у потрібне русло. Неспішно так, начебто випадково.

— А пророків я не люблю, — впевнено казала Лак'яна і запивала це одкровення пивом. — Вони вічно лізуть не у свою справу, і, часто, через них все стає лише гіршим. Тому що учасники пророцтва починають метушитися, бігати, намагатися уникнути своєї долі чи навпаки, дійти до неї якнайшвидше. І все псують. А потім треба все це виправляти. Добре, що я не богиня долі, а то почала б їх усіх вбивати. Пророків, себто.

Григорій покивав і ніби між ділом згадав, як стояв біля розкладу зі студенткою, слухав якесь дивне пророцтво, і тут з'явилася богиня огірків і всіх врятувала, просто заткнувши ту блаженну.

Лак'яна покидала. Пробурмотіла щось на кшталт: це я вмію. А потім вирішила не зволікати і зізналася:

— Ось туди лізти всяким пророкам не варто було. Тому я втрутилася.

— Правда?! — здивувався чоловік якомога старанніше.

Богиня допила пиво, стукнула келихом об стіл, натякаючи офіціантці, щоб несла наступне, і широко посміхнулася. А потім спробувала зобразити смуток.

— Бідолашна дівчинка, — сказала Лак'яна, коли терпіння в Григорія почало закінчуватися. — Бідолашна і нещасна.

— Чому? — спитав Григорій, зусиллям залишившись на місці. — Дівчина, як дівчина. Досить симпатична.

Лак'яна від нього відмахнулась. Потім помахала рукою нерозумній офіціантці. Згадала, навіщо вона тут сидить, і вирішила не тягнути кота за хвіст. Хвости у котів не залізні і їм напевно боляче.

— Розумієш… — пристрасно зашепотіла богиня, навалившись грудьми на стіл. — Вона лише хотіла подивитися, чим там займається одна дівчина. Зовсім інша дівчина, не ця студентка. А випадково побачила її, бідну та нещасну. Вона там плакала, бо іспит якйсь не склала. І в серці у неї була рана, бо з коханням не пощастило. І вона вирішила допомогти їй!

— Рана? — розгублено ляпнув Григорій. Що це за дурня?

— Яка ще рана? — щиро обурилася Лак'яна. — Еланна. Вона ж богиня кохання. А отже, могла хоча б із коханням допомогти. Щоб усе було, як у тій книзі, яку той милий хлопець контрабандою переправив. Щоб чари. І навчання у академії магії. І таємничий незнайомець, і красень-студент, і пристрасний демон, і ельф для комплекту. Куди ж без ельфа? І щоб вона вибирала. Ось! Тільки спочатку дівчині краще звикнути. А потім уже нехай борються за її серце. Вона все влаштує, навіть кандидатури, здатні до неї запалати, підібрала. Молодець, правда? Тому вона і така сильна. Вона ж не просто якісь там прив'язки робить. Вона спочатку шукає тих, хто інтуїтивно не намагатиметься їх розірвати, тих, хто і так би сподобався один одному. Вона взагалі така розумна! А ще мають бути випробування почуттів, перешкоди та подолання, пригоди та небезпеки. Буде точно як у книзі. Дуже романтично, подекуди страшно. А вже які чоловіки будуть! Вогонь, а не чоловіки!

— Бідолашна дівчина, — тільки й зміг сказати Григорій.

І задумався про те, як би попередити цю бідолаху і при цьому не отримати потоком огірків по голові, а то й закоханістю хоч би в ту ж Далару, в якості помсти за втручання. Виходило, що ніяк. І діяти треба тонше. Зацікавити дівчину хоча б навчанням. Налякати демонами та ельфами, розповівши про їхні особливості. Пообіцяти красеню-студенту дещо відірвати заради профілактики. Незнайомця цього ще знайти і щось із ним випадково зробити.