Про глибину падіння, причому, з обох боків. І про покарання художньою ліпкою

Ректор академії, шановна майстриня Леопольдіна Мерліх дуже невдоволено дивилася на викладачів, що зібралися в лікарняній оранжереї. Поглядом Мерліх намагалася дати зрозуміти, що вона про всіх цих викладачів думає. Особливо її дратувало, що збори проводити в такому невідповідному місці довелося через те, що деякі викладачі не могли його покинути. Вони тут лікувалися після вчорашнього змагання з розпивання еля, звареного особисто якимось відставним богом, якихось невідомих Мерліх скандинавів. І закушували огірками, милостиво насипаними п'яничкам на голови богинею огірків. Загалом веселилися, як могли. А вранці згадали про свій статус і поховалися в оранжереї, де сама атмосфера лікувала. Ще й студентам на очі в непривабливому вигляді не потраплять.

І тепер сиділи ці нещасні на тлі зелені. Дехто з нею практично зливався.

— Це неприпустимо! — нарешті сказала Мерліх. — Те, що я змушена після свята ходити в таке місце і говорити вам про допустиме, неприпустимо саме по собі! Я вам не нянька, я ректор!

Хтось, хто сидів за спинами інших, тихо зааплодував.

— Гаразд, студенти! — продовжила Мерліх, постаравшись зробити голос якомога пронизливішим, щоб у тих, хто брали участь у вчорашньому змаганні, голови сильніше боліли. — Але глибина падіння викладачів мене дивує!

— А що студенти знову зробили? — поцікавився жіночий голос, причому його володарка знову воліла ховатися за спинами інших.

— Та божественний мед принесли, — байдуже відповів хтось, хто давно змирився, що в академію вічно тягають щось таке, що в принципі занести до неї неможливо. І якийсь мед, порівняно з вилупленими торік гарпіями, чиї яйця підкинули у голуб'ятню — дрібниця.

— А, — втратив інтерес до теми жіночий голос.

— Ще якась студентка розбудила місячну павучиху, і та тепер плете чергову сукню і вимагає дівчину на примірку. А що то за дівчина, вона не запам'ятала, якась людська дочка, — сказав садівник, у котрого стара павучка, зі своїми сукнями, у печінках сиділа. Тепер, поки ця зараза знову засне, дівчата, які теж бажають собі оригінальне вбрання, всі клумби витопчуть і молоді дерева поламають.

— Добре хоч не ельфійка. Людей, начебто, менше, — порадувався хтось, але на нього одразу ж зашикали, бо його й пошлють шукати необережну діву і змушувати її ходити на примірку. Тому що будять паучуху чомусь завжди дівчата, які павуків бояться. Є навіть теорія, що цей страх її і будить.

— Сукуби та інкуби з міста знову нібито випадково забрели, — сумно сказала одна з лікарок. — Так одного дурника ледь відкачали. Спочатку йому винесла мізки і висмоктала купу енергії скаргами та плачем якась садистка. Потім хтось пояснив цьому голему в сукні, чим там таким займаються під сосною студент зі студенткою, і вона теж зажадала поцілунків. І впіймала цього ж дурника. А потім ще й нетвереза ​​ельфійка, співаючи щось про ай-не-не-не, впізнала в ньому демона і захотіла здійснити подвиг. Так ви уявляєте, вона його ледь гілкою, відламаною від дуба, не забила на смерть. А ще кажуть, у діви сил не виявилося на те, щоб натягнути лук. Брешуть, напевно.

— Ну, може, хоч лізти перестануть, — філософськи сказав майстер Клайв. — Їх попереджають. А вони не вірять. А потім, то когось мало не розвоплотили, то бовдура палицею побили ...

— Захист краще зміцніть, нам тут і своїх демонів вистачає! — істерично веліла одна з провісниць, а потім чомусь заплакала. На неї не звернули уваги, вона плакала з будь-якого приводу, а частіше взагалі без приводу.

Мерліх сумно зітхнула, розуміючи, що глибини падіння, що студентів, що викладачів величезні і боротися з цим доведеться довго, якщо не все життя. Потім постукала молоточком по пальмі, привертаючи увагу.

— Аркул Зміїч! — гаркнула вона, коли увага більш-менш привернулася, але нахабний наг так і продовжив, не відриваючись, витріщатися на помаранчеву квітку.

Колишній бог обернувся і незадоволено зашипів, за що отримав особливо роздратований погляд. А коли й погляд не подіяв, Мерліх зрозуміла, що знайшла саме того викладача, з якого почне свою велику помсту та виховання.

— Шановний Аркул, — сказала ректор таким тоном, що більшість викладачів почали озиратися у пошуках укриття. — А чи не підкажете мені, хто мав стежити, щоб на свято не принесли нічого, крім дозволених напоїв? І чому ваша мантія прибита цвяхами до головних воріт, не розкажете? І де вас носило всю ніч, коли до школи лізли сукуби, інкуби і залітали якісь ненормальні мавпи з шоломом? Ці мавпи досі сидять на даху Третьої вежі, верещать там і кидають униз банани! І де тільки їх беруть?

— І павучиху, павучиху розбудили! — підказав садівник.

— Так, — несподівано підтримала його Мерліх. — А ще хтось намалював біля фонтану Діви, що Плаче, на диво криву пентаграму і, судячи з залишкових слідів, когось там навіть викликав, може навіть тих самих мавп. І двері жіночого гуртожитку знову загаджені написами, із пропозицією допомогти першокурсницям розбудити силу. А на лужку біля старої стайні стоїть єдиноріг, каже, що чекає на невинну дівчину, але при цьому чомусь жере траву і її ж удобрює. Іще нам уже скаржилися на нічну веселку, що знову повисла над першою міською каплицею. У Мотрони хтось вкрав два мішки смарагдів, причому прийнятих школою під звітність. А на дубі біля озера Монета сидить русалка і з риданнями пропонує обміняти свій голос на ноги, бо вона закохалася! Звідки ця русалка узялася взагалі? І це ще не все, мабуть. Про це мені встигли повідомити, поки я йшла до оранжереї. І чомусь повідомили зовсім не ви, вас взагалі на місці не було! І звіту щодо подій на моєму столі немає! Хоча чергували саме ви. І ви ж плели контур, щоб студенти далеко від багаття не розбредалися!

Зміїч загадково поворухнув хвостом і філософськи знизав плечима. Не пояснювати ж цій дивній жінці, що в нього настрій був непридатним. Та й некромант там якраз прийшов.

— Там залишався майстер Григор, — нарешті сказав напівзмій, вирішивши, що нічого не пояснюватиме жінці, хай навіть і ректорові.