Про виконані обіцянки, практику пророцтв і передбачень, і справжнього чоловіка

Даної стелі обіцянки Олена дотримувалася з усім можливим старанням. Причому аж два тижні. Чому, як потім виявилося, сприяло те, що на практиці пророцтв Аркула Зміїча підміняли дві лаборантки, схоже, рідні сестри майстрині Далари. У них були такі ж неприємні пики та декольтовано-рвані сукні. А ще трохи божевільності, що, мабуть, перша ознака гарної пророчиці. Єдине, вони не намагалися лякати студентів древніми богами. Мирно собі розкладали карти таро і шукали в них якесь велике знання. Настільки старанно шукали, що Олена вирішила, що єдина справжня пророчиця в академії — майстер Далара, яка читала лекції і натхненно лякала тим, що трапляється з особами, які надто часто намагаються дивитися вперед і щось там міняти.

Загалом, вчилась Олена старанно, лекції не пропускала, поводилася пристойно і тихо, як мишка. І навіть від опікуна намагалася триматися подалі. Ну його, разом із його гаремом.

А гарем, судячи з зібраних за два тижні пліток, там був знатний. Некромант, правда, був до свого гарему байдужий, але це не заважало його вірним рабиням влаштовувати одна одній підступи та інтригувати за його увагу. Дехто навіть опускався до того, що приклеював конкуренток до стільців. А вже підлити зілля, після якого обличчя вкриється фіолетовими плямами, взагалі вважалося справою честі. Про це Олені розповіла зелена білка Мотрона, коли принесла підручник юного зіллявара та веліла вивчати, а потім ще й сходити в корпус до алхіміків та все перенюхати. Хоча краще, звичайно, навчитися перевіряти їжу та пиття на шкідливість спеціальним магічним конструктом, розробленим особисто Аркулом Зміїчем.

Загалом, Олена вирішила, що простіше триматися подалі від некроманта.

І навіть не підозрювала, наскільки незадоволена цим рішенням одна богиня.

Адже якщо дівчина намагається не попадатися на очі чоловікові своєї мрії, то й підлаштовувати їй дрібні неприємності немає сенсу. Рятуватиме від цих неприємностей хтось інший. І вдячна вона буде цьому іншому. А воно богині було ні до чого.

— Гаразд, — сказала богиня, милуючись тим, як Олена старанно пояснює сусідці-голему, навіщо люди носять одяг. — Почнемо з малого. Неприємності завжди починаються з малого. Головне, щоб усі ці неприємності стосувалися його.

І, посміхнувшись, зникла.

***

На третьому тижні спільного проживання Олена нарешті з'ясувала, що другу сусідку теж звати Олена. Точніше, Олена Прекрасна. Що вже таке прекрасне було в цій білявці з вічно незадоволеною фізіономією, Олена не зрозуміла, але сперечатися не стала. Тим більше, Прекрасних блондинок в академії і без неї вистачало. Навіть у групі Олени була одна. Василина Прекрасна. Вона ж Василина Премудра. Загалом спонтанно-циклічний перевертень, як розповіла білка. Просто змінюється у неї не зовнішній вигляд, і ні в яких тварин перетворюватись дівчина не вміє. Натомість у неї перебудовується розум і вона то дурепа, що наївно плескає очима, то володарка великого ай-кью і мало не мудрості століть. Загалом, дуже дивна дівчина.

Голлем О-сій-моя, на початок того ж третього тижня, нарешті зрозуміла, навіщо люди одягаються. Зрозуміла, що їй нема що ховати під одягом. Але, як справжня дівчина, вирішила себе просто прикрасити. І тепер то лякала Олену білою нічнушкою в мереживах, що чудово поєднується вночі з яскраво-червоними очницями в металевому черепі. То смішила до кольок у боці чудовим сарафанчиком а-ля «пастушка на вигулі». То ледь не зривала лекції, з'являючись у сукні, мабуть позиченій у сексуальної дружини кролика Роджера. На залізному скелеті подібні сукні виглядали дуже дивно.

Загалом Олена була не рада, що взагалі заговорила про одяг. І дуже сподівалася, що ніхто й ніколи не дізнається, хто познайомив О-сій-моя з поняттями «мода» та «стиль».

А потім сталося страшне, і манера одягатися залізного голема відступила в тінь і загубилася. На черговому практичному занятті з пророцтв групу зустріли обидві лаборантки, загадково посміхаючись. Привітали. І відправили до саду. Бо там чекав Аркул Зміїч, котрий раптом вирішив провести заняття.

І Олена наївно подумала, що найбільшою проблемою буде — як би зробити так, щоб викладач тримався подалі і нічого при цьому не запідозрив?

Загалом, погано вона зналася на богах, навіть колишніх.

***

Аркул Змійович клацнув хвостом і продовжив шліфувати пазурі пилкою для нігтів. Він був абсолютно спокійний, незважаючи на те, що частина студентів запізнювалася вже на двадцять секунд.

Маківку припікало, в квітучому чагарнику кричали дрібні сіро-коричневі птахи. Вгодований рудий кіт нахабно розвалився на сонечку прямо посеред доріжки. А майстер Зміїч був спокійний. Неспокійним був лише його хвіст.

Дуже неспокійним.

Коли остання білявка, що вирядилася в щось блискуче і повітряне, нарешті, зволила з'явитися, хвіст уже дрібно вібрував, вибиваючи хитромудру чечітку.

— Отже, — багатозначно сказав змієлюд, обдарувавши студентів доброю усмішкою. — Сьогодні ми з вами поїдемо в одне цікаве місце, практично на курорт. Та що там "практично". На справжнісінький курорт. Море, пляжі, пальми, готелі, басейни, парасольки, все, як годиться.

Білявки дружно розцвіли – на курорті можна зустріти стільки цікавих чоловіків. Та й показати себе можна.

— Чим ми там будемо займатись? — уїдливо запитав молодий чоловік, якому, мабуть, найбільше треба було.

— Передбаченнями, — відповів йому викладач і знову по-доброму посміхнувся. — У нас практичне заняття, не забувайте.

— Не люблю воду, особливо солону, — зауважила О-сій-моя, сяючи червоними очима.

Мабуть боялася заіржавіти.

— А ще на вас чекає сюрприз, — сказав Аркул Зміїч, відкриваючи стандартний портал.

Студенти загомоніли, в основному досить життєрадісно. Мабуть, любили сюрпризи і не подумали про те, що вони бувають різні.

— Сюрприз, — сказав Артикул Зміїч, останнім вийшовши з порталу.

Зухвалі студенти на нього уваги не звернули. Вони захоплювалися краєвидом, колупали пісок, а дехто навіть воду встиг помацати.