Про погане почуття гумору, дивні чутки та силу репутації, заробленої в перший же день. А ще про раптове щастя

У майстра Григора виявилися чудові сірі очі. Як грозове небо.

Досі Олена навіть не вірила, що такий колір насправді буває. І тут на тобі.

Та й загалом, поблизу він виглядав набагато краще.

А може, у цьому перетворенні було винне вино, яке дівчина випила тому, що голему О-сій-моя захотілося подивитися, як люди його п'ють. І Олена відмовити не змогла, надто переконливий був вигляд у металевого скелета. Та й про те, що скоро з'явиться чийсь там секретар і велить іти до декана, вона не могла знати.

У кабінеті, куди привели Олену, були майстер Григор, заплакана і нещасна ґудзикометальниця, котра чіплялась за його передпліччя, і ельфійка з книжкою, котра кидала на обох глузливі погляди.

Декан там теж був, той самий Санта-Клаус. Але він велів себе почекати і кудись пішов, ніби не він усіх сюди покликав. Повернувся, щоправда, швидко. І в супроводі наполовину змія, котрий виглядав настільки невдоволеним, що Олена тільки дивом всиділа на місці. Втім, якби він підповз надто близько, і диво не допомогло б.

— Так, — сказав Санта Клаус, точніше майстер Клайв, обвів усіх пильним поглядом і чомусь кивнув. — Я запросив майстра Аркула Змійовича, щоб допоміг нам розібратися в неприємній ситуації, що сталася на вступній лекції з темних мистецтв. Майстер Аркул, звичайно, колись відмовився від божественного існування, вважаючи, що воно стає нудним, але деяких здібностей не втратив, тож він найкращий емпат нашої академії. Сподіваюся, всі розуміють, що це означає?

— Детектор брехні, не найкращої якості, — пояснив нерозумний майстер Григор і смикнув рукою, мабуть, натякаючи ґудзикометальниці, що вона не казенна і не треба на ній виснути.

Напівзмій шипляче засміявся.

— Отже, — поспішив повернути увагу декан. — Сьогодні вранці хтось підмінив глечик із водою на столі майстрині Вельяни. Причому на столі не в спільній секретарській, а на тому, що знаходиться в кабінеті майстрині Леопольдини Мерліх.

— Що нашого ректора засмутило набагато більше, ніж сам факт підміни, — пробурчала ельфійка. — Мерліх взагалі не любить, коли дрібні склочники якось зачіпають її, вважає, що ректора треба поважати.

— Значить, тут ректор жінка, — пробурмотіла Олена.

І чоловік-змій знову чомусь засміявся.

— Так! — Декан знову поспішив зосередити увагу на собі. — Майстрині Леопольдини ми зараз торкатися не будемо. Ми маємо першочергову справу. І почнемо ми, мабуть, із вас, Аррель Золотого Лісу. Вам уже неодноразово говорили, що ви поводитеся неприпустимо для племінниці Володаря. І якщо виявиться, що глечик підмінили ви, боюся, мені доведеться написати вашому дядькові та опікуну в одній особі. І нехай він знайде вам інше місце, де можуть навчати ельфійку з настільки незвичайним для ельфів даром. Причому, я можу з упевненістю сказати, що майстер Григор, на даний момент, найкращий із можливих викладачів. А з академії заради вас він не піде.

— Нічого я цій ідіотці не підливала, — обурено сказала Аррель. — Якби я вирішила щось їй підлити, я б її краще отруїла, отрутою відкладеної дії. І підгадала б так, щоб вона навіки загубилася десь між світами. Але, на жаль, ця особа все ще чимось дорога моєму дядькові.

Викладач некромантії схвально кивнув і знову посмикав рукою, від котрої не хотіла відчепитися постраждала.

— Цій дурепі взагалі будь-хто і що завгодно міг підлити, — продовжила свою промову ельфійка. — Вона, уявивши себе царицею гори, як каже майстриня Матрона, то скарги пише, то звинувачення, то до Мерліх не пускає, то губить доповідні. А минулого року примудрилася загубити сімнадцять дипломних проектів, які мала передати Мерліх на підписання. Я б за таке взагалі вбила, втім, це й так усі знають. А ще, може, її ніхто й не труїв. Може, ця дурепа сама приготувала черговий приворот і переплутала ємності. Або майстер Григор не захотів пити підозрілу гидоту, яку вона йому всучила, і поставив їй на стіл. Не ідіот же він, щоб пити щось подане такою особою.

— Цікава теорія, — схвалив декан. — Але, на жаль, мелака багряна в жодний приворот не входить. Натомість її використовують шамани для розширення свідомості.

— Мохже, вона хотіла порозумніти, — припустив Зміїч.

— Не допомогло б, — припечатав некромант, відчепивши все-таки від себе ґудзикометальницю і стілець подалі від неї відсунув, щоб знову не причепилася.

Нещасна жінка подивилася на напівзмія, що сидів на власному хвості, і шукати співчуття у нього не ризикнула. Просто обняла саму себе руками і розплакалася. Декану навіть довелося підвищити голос.

А Олена подумала, що, схоже, тут підливання приворотів та отрут – звична справа. І знову задумалася про те, що краще б все розповіла мамі. Тому що навіть гарні сірі очі некроманта такої перспективи не варті.

— Ви вважаєте, що підмінити глечик міг будь-хто, і стверджуєте, що самі цього не робили? — уточнив декан.

— Звичайно, — гордо сказала ельфійка. — Я не настільки дурна, щоб підсовувати комусь те, що запросто впізнається за запахом. І якщо ця ідіотка не внюхала, а потім, ще й спробувавши, не зрозуміла, що воно таке... Адже, судячи з її поведінки, вона випила повну дозу. Я маю рацію? Ковток настою лише поліпшив би настрій.

— Маєш, — із задоволенням сказав Змійович, наче сам ельфійку цьому навчив. — Понабирайхуть вічно до якихось некомпетентних персхон.

— Так-так, — підтримав його некромант. — Ось мені теж цікаво, як вона не внюхала і не розкуштувала цю гидоту? Усі секретарі повинні вміти надавати першу допомогу, розбиратися в зіллях на рівні майстра-травника і користуватися основними амулетами. За це їм стільки й платять.

— Може, замаскували? — несміливо припустила постраждала, навіть припинила задля цього ридання.

Ельфійка подивилася на неї з невимовною зневагою.

— І хто ж замаскував? — з явною насмішкою спитав змієлюд. — Студенти бхи не смохли. Тхут не кожен майстер-тхавник зможе. Спецхіфіка рослини.

— Хтось із викладачів! — радісно припустила ельфійка і подивилася на майстра Григора. — Хтось із чоловіків, яких ця дурепа домагалася, намагаючись вийти заміж.