За два місяці до початку подій. Або іноді краще жувати, ніж говорити

Майстер Григор, він же Григорій Вітушко, некромант чорт його знає в якомусь поколінні, нещасний викладач в академії магії, частково окупованої дітьми різноманітних богів, і шикарний чоловік в одній особі, просто палав обуренням.

Шикарним чоловіком його вважали дев'яносто відсотків колег жіночої статі. Відсотків вісімдесят знайомих дівчат від дванадцяти до дев'яносто двох. І майже всі учениці, серед яких траплялися як п'ятнадцятирічні соплюхи-люди, так і двохсотрічні не менш сопливі ельфійки, котрих Григорій з недавніх пір вважав суцільно дурепами, нездатними до навчання. І добре б вони були нездатні вчитися некромантії, навіть теорії захисту. Ельфи та некромантія, в принципі, погано поєднуються. Але вони навіть банальну теорію магії зазубрити були не в змозі, а деякі ще й у своїй рослинній умудрялися робити таке, що всі темні володарі обіймалися і починали ридати від заздрощів.

Загалом, ельфійки спадкового некроманта дратували з усіх сил, а з недавніх пір почали ще й бісити.

— Ці ідіотки… — практично гарчав він, розлюченим левом бігаючи по кухні двоюрідної сестри. — Ці ідіотки… Присягаюсь, коли дізнаюся, хто їм тягає цю погань із нашого світу, підвішу його за те саме місце, яким думають герої клятих книжок!

І від повноти почуттів ляснув по столу книгою в яскравій обкладинці.

Світлана, знахарка та екстрасенс, на чиїй кухні скаржився на учениць потомствений некромант, подивилася на томик і мимохіть хихикнула. Чоловік, на обкладинці виблискував майже голим торсом, іклами і вухами, що задерикувато стирчали з волосся. І був дуже схожий на Григорія. А дівчина, що буквально висіла у цього красеня на руці, була підозріло схожа на ельфійку.

— Смішно їй, — пробурчав некромант. — А вони цю погань читають на моїх лекціях! Прокляття, що з нашого світу чогось краще не можна принести? Чи обов'язково тягати ідіотські романчики дівчатам, у яких і так любовне марення весь мозок забило?

— Вік такий, — сказала Світлана і ностальгічно посміхнулася.

— Вік, — передражнив Григорій. — Цю погань навіть деякі викладачки читають! Майстрині... Чого вони можуть навчити, з такими смаками? Я в цю погань заглянув, малолітка з явною затримкою в розвитку, лізе, куди попало, а навколо скаче тисячолітній демон, рятує від наслідків. Ось що за нісенітниця?!

— Кохання, — філософськи сказала Світлана, розливаючи по чашках чай з ромашкою і додаючи туди меду. Не те щоб вона сподівалася таким нехитрим зіллям заспокоїти роздратованого некроманта, просто вважала, що зайвим воно не буде. — Сам якось закохаєшся...

— Не пам'ятаю, щоб закохувався в дуреп, навіть у юності, — гордо сказав чоловік. — А вже зараз… та мене навіть майстер Далара своєю тупістю дратує, хоч і намагається її компенсувати цицьками, котрі вивалюються з кофти. Що я цицьок не бачив? Та й було б там що вивалювати… А вже малолітка, з вітром у голові, з якою навіть про розклад не поговориш, та ще й ці романчики…

Він махнув рукою і схопив зі столу пиріжок, ледь не перекинувши чашку.

І так і не відчув, що за розмовою спостерігала одна з найсильніших богинь кохання.

Зазирнула вона на цю кухню випадково. Промахнулася трохи, бажаючи подивитися, чим займається молодша дочка в такому дивному світі. А тут такий самовпевнений чоловік.

Причому, дуже симпатичний і вже кілька років практично самотній. Не зійшов характерами з двома дружинами. Одна не змогла змиритися з його професією, і трофейним лічем в підвалі. Друга не змирилася з тим, що він не захотів гребти гроші лопатою за допомогою шахрайства, тобто, надання екстрасенсорних послуг, на які він, на відміну від тієї ж Світлани, був не здатен. А у світі, куди його запросили викладати, відповідної жінки так і не зустрілося. Ну, власне, він і не прагнув її зустріти. Спочатку вигулював кав'ярнями та ресторанами чотирьохсотлітню ельфійку — викладача-природницю, але швидко в ній розчарувався. Потім до якихось городянок заходив. А останнім часом взагалі вирішив не витрачати своє не нескінченне життя на різну дурню і обмежувався побаченнями з жінками, яким теж був не потрібен постійний чоловік.

І на думку богині кохання, страшенно помилявся і багато в житті втрачав.

— Нічого, я тобі допоможу, — життєрадісно пообіцяла богиня, вирішивши, що нікуди він тепер від кохання й соплюхи не подінеться. — Закохається та одружиться.

Хіхікнувши вона зникла, навіть забула про дочку. У неї раптом з'явилося багато справ.

Спробуй ще цю дівчину знайди. Щоб і як у тій книзі, і щоб він не вважав за краще зламати їй шию вже на другий день знайомства.

Цікава проблема, загалом.