Розділ 28. Благословення богині

Коли ми з'явилися перед світлими очима служителя храму злегка пошарпані, я - з фінгалом, що наливався на щоці, Крістоф - з підпаленим камзолом, і заявили, що хочемо одружитися, причому зараз. Сказати, що він здивувався – нічого не сказати. Служитель храму разів п'ять повторив: «Ви впевнені?», на що ми разом з настирливістю бика відповідали: «так».

Тому чоловік все ж таки вирішив здатися і тільки пробурчав виразне: «Ох вже ця молодь, спершу бурхливо сваряться, потім все також бурхливо миряться, а нам потім клумби пересаджувати і стіни красити». А ми й виду не подали, що хоч якось причетні до руйнувань у деякій частині храмового саду.

Мало яке стадо гіпопотамів у них тут пробігало до нас. Ми взагалі тільки прийшли.

Так і розпочалася наша скромна церемонія. Кільця ми купили вже на місці, а свідками виступали храмові працівники. І жодної зайвої душі на нашому таїнстві не було. Служитель монотонно читав молитви, славлячи богиню, а ми повторювали за ним у потрібних місцях. А коли справа дійшла до клятв, то ми сказали свої слова не з листочка, як пропонував нам послідовник світлої богині, а від душі, повідавши те, що відчували в цей урочистий момент:

- Кохаю тебе, моя дівчинко. З першої нашої зустрічі, з першого погляду на тебе. Обіцяю берегти тебе від негараздів на нашому шляху, обіцяю бути поруч у скрутну годину і допомагати нести наш тягар разом. І прошу тебе кохати мене навіть у ті моменти, коли я нестерпний, коли злюся чи лаюся, адже це життя, а в ньому бувають як світлі, так і темні моменти. Перед богинею клянуся не відпускати твою руку, як би важко не було нам йти наш шлях. Беру тебе за дружину, Арденія, від цього дня й до кінця своїх днів. Амінь.

- Дякую тобі, Крістофе, за кожну подаровану мені посмішку, за кожну хвилину, коли ти був поруч, за кожен крок, який ми зробили разом. І обіцяю кохати тебе і оберігати. Поки я дихаю – я дихаю лише тобою. Перед богинею клянуся розділити своє життя з тобою, душу та тіло тобі заповідаю. Беру тебе в чоловіки, Крістофе, з цього дня і до кінця своїх днів. Амінь.

А коли служитель почав розв'язувати обрядові стрічки на наших руках, яскраве світло залило головну залу храму, і уклало наші з чоловіком тіла в яскравий кокон, який відразу опав, залишаючи на наших зап'ястях малюнки у вигляді берунків. Ми в нерозумінні витріщилися на це диво природи, питаючи служителя:

- А воно й має так бути? Щось я не пригадаю у знайомих таких тату, – може, ми знову щось зробили не так?

– Благословення богині… Благословення богині, – заголосили ті декілька свідків нашої церемонії.

- Ем… Пані богиня, дякую вам, – треба ж щось сказати в такому разі чи я знову не в той степ?

Відповіддю мені був легкий переливчастий сміх, що нагадував мелодію дзвіночків.

- Все добре, дитино. Будьте щасливі, – посміхнувся мені щасливий служитель, і я поспішила і йому подякувати:

- І Вам дякую, дядечко, - взяла Крістофа за руку. - Ну що, чоловік? Пішли? А то нам ще звіт по нечисті писати, а я якось втомилася.

У частині ми надали генералові купку попелу, зібраного з місця спалення банші, і написали звіт. Потім чоловік похвалився набутими татуюваннями, приголомшивши дядька звісткою про наше одруження.

- І коли ви тільки все встигаєте? - Начальник тільки похитав головою і відправив нас з богом. - Даю вам тиждень відпустки, а потім назад у частину.

– Буде зроблено! – Весело відповіли ми і поспішили втекти, доки родич не передумав.

- Їдемо сповіщати родичів чи спершу відпочинемо? - Видав слушну ідею мій чоловік.

- А може, пізніше їм скажемо? А то ж не злізуть, поки святкування не влаштують. - Я посміхнулася, і ми поспішили на вокзал купувати квитки на швидкісний диліжанс. Тиждень відпочинку! Ура!