Розділ 27. Операція «Весілля», або як упіймати Чорну Вдову

Тренування у нас пройшло у повному мовчанні. Крістоф сердився, а я намагалася зайвий раз його не смикати, краще нехай відійде, тоді й поговоримо. Закінчили ми як завжди першими і поспішили до кімнати партнера, щоб розібрати надану нам інформацію про «Вдову». Її було дуже мало. Лише невеликі уривчасті відомості, які збігалися у всіх випадках. Але цього було занадто мало. І лише одна зачіпка здавалася мені суттєвою:

- Ми шукаємо блондинку, - начебто дрібниця, але не серед магічної братії, практично всі ми були темноволосими.

- Вже щось, - нарешті Крістоф відреагував на мене, і навіть відірвався від вивчення паперів. - Почнемо сьогодні? – я кивнула:

- Чим раніше, тим краще. Може ще хтось постраждати, якщо ми її не впіймаємо.

- Добре. Іди збирайся, за двадцять хвилин чекаю на виїзді з частини, - я кивнула напарнику і поспішила до себе.

Потрібно дуже швидко причепуритися. Я одягла єдину сукню, що залишилася у мене, зібрала волосся в тугу високу косу, прикрашаючи її резинкою-бантиком. Це були речі, які залишилися у мене з минулого життя, і ось зараз вони мені дуже стали в нагоді. В обумовлений час я підійшла до воріт, де на мене вже чекав Крістоф.

Хлопець якось дивно оглянув мене всю з ніг до голови, кивнувши якимсь своїм думкам. Ну і добре, не хоче говорити – і не будемо. Теж мені цаца!

Так ми і поїхали в повній тиші. На сьогодні у нас було у списку три храми, до найближчого з них ми й попрямували. Походили, подивилися, покрутилися у головному залі, нібито розглядаючи оздоблення, і навіть поцікавилися вільним для церемонії часом. Але скільки б ми не дивилися на всі боки – ніхто не підходив під опис, та й виданий нам перед поїздкою артефакт продовжував мовчати.

Я одягла каблучку собі на палець і продовжувала ходити серед дівчат, Крістоф же час від часу віддалявся від мене, даючи можливість заговорити з підозрілою особою. Але щоразу я заперечливо хитала головою – знову не те. Блондинок було дуже мало, та й ті всі «справжні» наречені.

Після недовгих суперечок ми вирушили до другого храму. А ось тут нам пощастило більше. Саме зараз йшла церемонія і багато гостей були у головному залі. Ми підійшли до одного з служителів, питаючи, де можна дізнатися про розклад найближчим часом, і він вказав нам на непримітні двері. Подякувавши чоловікові, ми попрямували у зазначеному напрямку.

Крістоф постукав і увійшов, щоб «записатися», а я залишилася сама, розглядаючи нечисленних дівчат. І тут до мене підійшла темноволоса красуня. У ній було ідеальним все: фігура, зачіска, обличчя. Я навіть задивилася, тому не відразу зрозуміла її питання, вимовлене розкішним голосом:

- Збираєтесь заміж? - Я відлипла і поспішила відповісти:

- Так, наречений зараз домовляється, а я ось оглядаю храм.

- Хочете складу вам компанію? А то мій наречений щось спізнюється, і я вже відверто нервуюсь, - дівчина несміливо усміхнулася, і мені захотілося її підтримати:

- Не хвилюйтесь, від такої красуні не втече, - мої слова змусили дівчину розсміятися, і я помітила хижий блиск у її очах, чи здалося? - Ходімо пройдемося поки, - я сама запропонувала їй обійти будинок по колу, не знаю що тоді на мене найшло, адже не планувала віддалятися від Крістофа.

Дівчина всю дорогу мені щось розповідала, відводячи мене все далі, а я все більше насторожувалась, розглядаючи нелюдну місцевість. І тут вона ніби ненароком взяла мене під руку, спрямовуючи до виноградників, а кільце на моєму пальці почало нагріватися, сигналізуючи про те, що поруч зі мною не хто інший, як горезвісна «Вдова». Так ось як вона знаходить собі наречених! Використовує вже готовий сценарій, змінюючи лише одну постійну - наречену.

- Може повернемося назад, а то мій наречений переживатиме? - Спробувала я вивернутися із захоплення цієї нечисті, але де там.

- Не сіпайся, - і куди тільки вся її миловидність поділася?

Мене вже саме почало трусити. А напарник все не йшов. Невже не помітив? Чи не звернув увагу, адже дівчина не блондинка? Я все ще намагалася вирватися, але "вдова" тримала міцно, і не думаючи відпускати. І тоді я вирішила скористатися ефектом несподіванки: набрала повні легкі повітря та закричала:

- Ааааааааааа!!! Крістофе! - Ось і все, що я змогла зробити, Незнайомка замахнулася і врізала мені, відправляючи у несвідомість.

Що відбувалося потім - не знаю, але коли я прийшла до тями, то побачила наступну картину: мій наречений і ця дівчина стояли недалеко від мене, Кріс притиснув її до стіни, намагаючись чи то задушити, чи то поцілувати, а «вдова» намагалася його «обійми» розімкнути, одже все ж таки друге.

Але сили, на жаль, були не рівні, вона видихнула, змінюючи свою зовнішність красуні на обличчя безволосого чудовиська. Таку побачиш – тиждень не будеш спати. Так ось вона щось рикнула, міняючись з хлопцем місцями, і тепер це чудовисько душило мого нареченого.

«Ах ти ж падла заморська, кікімора лупаока!» - Перераховувала я «компліменти», намагаючись встати, голова нещадно боліла, але мені було все одно, ця гидота позарилася на МОГО чоловіка!

Я одними губами прошепотіла Крістофу: «щит», сподіваюся він мене зрозумів і замахнувся у бік страхолюдини фаєрболом. Її останніми словами були:

- «І треба ж мене було натрапити на справжнє кохання», - після цього вона згоріла, опадаючи на землю чорним попелом. А напарник встиг прикритися щитом.

– Фух! - Видихнула я і осіла на землю, "наречений" відразу ж підбіг до мене, обіймаючи:

- Вибач мені, маленька. Даремно я сердився, - він гладив мене по волоссю, цілуючи щоки і носик, а я смішно пирхнула:

- Все добре, з усіма буває, головне, що ти не відмовився мене підтримувати в моєму шаленому задумі «мисливців за нечистю».

- Я б тебе все одно не покинув. Може, ходімо одружимося? - прозвучала його пропозиція, як грім серед ясного неба.

– Зараз? - Я навіть спробувала підвестися, і Крістоф мені в цьому допоміг.

- Угу, там зараз якраз «віконце» у них, я дізнавався. Ти згодна? - І подивився на мене так.