Розділ 26. Справжній наречений

З цього вечора я зробила для себе одне дуже важливе відкриття: цілуватися – це дуже приємно, а цілуватися з тим, хто тобі подобається – вдвічі приємніше. Не знаю, до чого б у нас це дійшло (люди ми вже дорослі), але Крістоф акуратно від мене відсторонився, подивившись у вічі:

- На добраніч, маленька, - не зрозуміла? Це він зараз втікає від мене? - Золотце моє, не дуйся. Ми обов'язково продовжимо, але не зараз, добре? – Я кивнула, все ще не розуміючи причини такої поведінки.

- На добраніч, - пробурчала невдоволено.

- Ну ти чого? Я просто хочу, щоб у нас все було правильно, - цмокнув мене в ніс мій любий борсучок, і я відтанула, посміхаючись. - Кохаю тебе, мій хом'ячок, - продовжив мене цілувати Крістоф, а я втупилася на нього на всі очі. Кохає? Мене?

- Кріс…

- М?

- Я тебе теж кохаю, - і зрозуміла це тільки зараз, ховаючи обличчя за долонями. Мій наречений же цмокнув мене прямо в вушко і поквапився віддалитися:

- Арі, я піду. Нам завтра перед шикуванням ще треба до дядька зазирнути, а спокуса залишитись у тебе з кожною секундою стає все більшою. До завтра, моя солоденька, - поцілував він мене вже в губи і втік.

Ага, заснеш тут, коли губи так і розпливаються в безглуздій посмішці, а в голові лунають усі слова, які він щойно мені сказав. І серце б'ється так швидко-швидко. Ніколи раніше не розуміла закоханих дуреп, а тепер і сама стала однією з них. Але від цього на душі не менш радісно. Прокрутившись так півночі, я все ж таки заснула, а коли спрацював будильник, то спробувала розкрити одне око, сповзаючи на підлогу.

- Вставай, Арі, підйом, - намагалася я розбудити себе, але виходило у мене дуже погано.

А коли будильник прокаркав удруге, я подумки його прокляла і посунула свою тушку до душової. Може, хоча б вода мене розбудить?

Крістоф прийшов за мною, коли я вже була практично готова, і одразу ж почав цілувати. Я танула від його обіймів, забуваючи про все навколо, але хлопець неохоче відірвався від мене, згадуючи, що нам настав час йти на зустріч з генералом.

Поправивши свої штани, він пішов уперед. Кхм… Я звичайно дівчина зелена в амурних справах, але з розповідей подруг здогадувалася, щоб це означало. Тому я різко почервоніла, уявляючи, як все насправді, і поспішила за своїм напарником. А щойно ми з'явилися в приймальні, як Августин відразу ж пропустив нас до начальника, який вже був на місці:

- Проходьте, - промовив командир, не відриваючись від якихось паперів, - хотів вас привітати з успішно виконаною місією і подякувати як особисто, так і від імені законників. І навіть вихідний вам збирався оформити, але тут така справа… - він замовк, а я подалася вперед, чекаючи на не дуже приємні новини.

- Щось трапилося? – Запитав Крістоф раніше, ніж я встигла вимовити те, що крутилося у мене на язиці.

- Так, у Владії з'явилася Чорна Вдова, - ми з напарником відразу переглянулися. - Діє вона за накатаною програмою. Щасливий наречений, наречена і гості приходять у храм, де призначається церемонія, їх одружують, всі святкують, але вранці нареченого знаходять мертвим у своєму ліжку. Всі відразу ж забувають, як звуть наречену та як вона виглядала. Ні дівчини, ні слідів. І навіть жерці не можуть пригадати, кого вінчали напередодні. Занадто сильна чорна аура.

- А що від нас треба? - Поцікавився напарник, і я приготувалася слухати далі.

- Кхм… Справа в тому, що ви в нас ніби заручені, - генерал наголосив на останньому слові, - і тому жодних підозр ваша поява в храмах не викличе... - здається, я зрозуміла до чого він хилить. - Отже, вам потрібно походити, подивитися. Ти, Арі, можеш спробувати залучити дівчат до дівочих розмов, перевіряючи аури співрозмовників, а ти, Крістофе, супроводжуватимеш її, і, якщо треба, підтримаєш.

- Це ризиковано, дядько, - десь я вже це чула.

– У нас вся робота така. Ти в армії, а не на прогулянці, не забувай про це, - наголосив у відповідь командир.

- Арі тільки-но відійшла від минулого завдання, вона ще повністю не відновилася.

- Я у нормі, - вклинилася в суперечку чоловіків. - І ми згодні, товаришу генерале.

– Ось! Одразу видно справжнього солдата. Племінник, ти стаєш надто м'яким.

- Я просто не такий, як ти, і не готовий ризикувати своїми жінками! - О-оу, незручно якось вийшло. Крістоф чітко окреслив наші з ним стосунки перед дядьком.

- Ось навіть як... - Усміхнувся командир. - Так захисти свою жінку. Але «Вдову» ми маємо спіймати. І що швидше, то краще.

- Я зрозумів, - видав похмурий напарник. - Дозвольте йти, товаришу генерале?

- Ідіть, - махнув він на нас рукою і знову взявся за читання документів. - Папку візьміть, там подробиці справи, - Крістоф схопив папери, і ми пішли.

А ось на вулиці на мене чекав справжній наганяй:

- Ти що найсміливіша? Не могла прикинутися втомленою, знесиленою?

- Але ж це робота... Хтось її повинен виконувати, - спробувала я його заспокоїти.

- І чому це маєш бути саме ти? – Вже спокійніше промовив мій наречений.

- Ти боїшся, чи що? - Спробувала я зрозуміти причину його злості.

- Боюся, Арі. Дуже боюсь. Після того, як побачив тебе бліду з синцями під очима, я заснути не міг, переживаючи. А якщо цього разу я не встигну?