Розділ 24. Операція «Врятувати ювілей»

Ми вже годину стояли в очікуванні гостей, і я страшенно нервувала, що не приховалося від Крістофа:

- Щось трапилося? – Стурбовано запитав він.

- Ні. Просто мої батьки, швидше за все, теж запрошені, – видала я причину своїх переживань.

- Кіллбоу… Не пригадаю їх у списку, – невже він перевіряв?

- Тому що у них інше прізвище, - розкрила я практично всі свої карти перед напарником. Але розмову ми не закінчили – на обрії з'явилися перші з гостей.

- Я перевіряю жінок, ти – чоловіків, – розпорядився Крістоф, а я просто не могла його не підчепити:

- Не терпиться перечепати всіх леді на святі?

- Угу, як і тобі чоловіків. Арі, згадай етикет і тоді тобі не знадобиться моя відповідь, – хлопець усміхнувся, а я ледь не стукнула себе по голові.

Поцілунок тильного боку долоні. От я дурепа! Хоча в мене немає часу займатися самобичуванням, у нас занадто серйозне завдання. На початку гостей було не дуже багато, і ми цілком собі справлялися з поставленим завданням, але потім вони стали наближатися групами, і ми просто не встигали зі всіма привітатись.

Усміхаючись всім підряд ми під незначним приводом намагалися обійти якнайбільше запрошених, але їх було занадто багато. Я спритно лавірувала між леді та джентльменами, коли почула знайомий голос:

- Арденія... Арденія Фейтон, - втекти мені не вдалося, адже мама вже на всіх парах мчала до мене. От дідько!

- Вітаю, батьку, матінко. Як поживаєте? - Я посміхалася, неначе божевільна, зображуючи радість зустрічі.

- Привіт, доню, - тато поцілував мене в щоку.

- Арденія, тобі не здається, що нам час поговорити? Скільки можна від нас бігати? – Мама у своєму репертуарі, а чи не вони забули про свою доньку на майже два роки? Але зараз було не час з'ясовувати стосунки, як і не час витрачати мої дорогоцінні хвилини на порожню балаканину.

- Мам, давай наступного разу? Я зараз дуже зайнята, - спробувала втекти, але де там, родичка міцно вчепилася в мій лікоть і не відпускала.

- І дозволити тобі знову сховатись на пару років? - Було б непогано, але я, зрозуміло ж, промовчала.

- Ось ти де, Арденія, - на виручку мені поспішив напарник, і я вдячно йому посміхнулася. - Не познайомиш нас?

- Це мій батько Джеслі Фейтон та мати Барбара Фейтон. А це Крістоф Армен, мій напарник цього вечора, – чоловіки потиснули один одному руки, а мамі хлопець поцілував долоню. Фух, з умовностями начебто покінчили, настав час і честь знати.

- Армен... Ще один Армен? - Мама як завжди вчасно зі своїми висновками.

- "Так, це ще один Армен, але тебе це не стосується", - так і хотілося їй проричати, тільки не при свідках же.

- Ще один? - Задав своє питання Крістоф, але відповісти мені не вдалося, тому що нас перервав голос, від якого в мене мурашки пішли по шкірі:

- Пане та пані Фейтон, радий вас вітати, як ся маєте? - Деніел Армен власною персоною, так-так, мій майже наречений з минулого.

- Дякую вам, Деніеле, все добре, - розквітла моя мама, подаючи йому руку для поцілунку, батько лише похмуро кивнув.

- Брате, може познайомиш зі своєю супутницею? - Цей гад мене навіть не впізнав!

- Арденія Фейтон, - видав мене напарник, змушуючи обличчя брата витягнутися.

– Ти? Що ти тут робиш? Я думав, що ясно дав тобі зрозуміти, що відтепер тобі у вищому суспільстві не раді! – І його навіть не хвилювала присутність моїх рідних поряд!

Сльози відразу навернулися на очі, і я ледве стримувала себе. Батько стиснув руки в кулаки, бажаючи відчитати хама, але першим це зробив Крістоф:

- Тобі краще обирати слова, коли говориш з моєю нареченою! - Ось тобі і печене печиво! Я щось пропустила у наших із напарником стосунках?

- Нареченою? – Закричав цей недоумкуватий. Ну звичайно ж, повідом тепер на всю округу про те, що почув! - Та ти хоча б знаєш, хто вона така? - Ось і мені вже стало цікаво, хто ж я?

– Знаю. І більше того, я радий, що вона не обрала такого телепня, як ти, – оце такої! Наче серіал дивлюся! Напружувало тільки те, що я тут у головній ролі, а це означало увагу, якою нас тієї ж миті оточили гості, що стояли поруч.

- Давайте не тут, я вас прошу, - благала чоловіків, аж занадто багато народу зібралося навколо, тільки розбірок мені не вистачало. Генерал уб'є мене за зіпсоване свято!

- Ти маєш рацію, він того не вартий, - Крістоф вклонився моїм батькам і, взявши мене за руку, повів убік.

- Здається, ми потрапили у халепу, - видала я, коли натовп і не думав нас залишати, а всі відразу ж почали вітати із заручинами.

Хоча в цьому був один значний плюс – ми змогли сканувати всіх, хто до нас підходив. І все б нічого, але мене вже трохи погойдувало від такої трати магічних сил. І тут я побачила її. Жінка помітно нервувала, але продовжувала стояти у черзі вітаючих. А коли вона підійшла, то спробувала непомітно помістити невеличку голочку на моє вбрання.

Я торкнулася її, відчувши холодну ауру нечисті. Схоже, темна вирішила змінити обрану жертву. Я міцно стиснула долоню партнера, змушуючи його нахилитися і вказала на банші, яка швидко віддалялася від нас.

- Ти впевнена? - Тихо запитав Крістоф, а я лише кивнула, помітно збліднувши.

Напарник відразу опустив мою руку і попрямував за жінкою, киваючи ще кільком військовим. У руках чоловіка побачила блиск магічних кайданів, але далі світ навколо мене похитнувся, і я знепритомніла.

«Схоже, банші була занадто голодна, якщо почала пити мене прямо зараз», - майнула остання думка в моїй голові перед падінням.