Розділ 20. Покупки зближають

А вранці я прокинулася з ім'ям партнера на губах. Погані справи, ще не вистачало закохатися в нього. Швидко прийняла душ, намагаючись засунути думки про Крістофа кудись подалі, і поспішила на шикування.

Усі відьмочки нагадували сонних мух, а хлопці – побитих життям собак. Виходить, вечірні посиденьки були не лише у нас? Схоже на те. Генерала цього разу не було, нами командував один із його підлеглих. Взагалі мене дивувало, що сам командир частини стежить за тренуваннями загону, хоча мабуть ця «збірна солянка» була улюбленим генеральським дитям.

На цей раз тренування скасували всім без винятку, і кожна пара отримала свої завдання. Частину готували до майбутнього весільного ювілею генерала (дивне місце для проведення заходу, але не мені вирішувати) і ухвалили для прикрашання залучити всіх солдатів.

Нас із Крістофом відпустили з богом, тобто дозволили й далі займатися ремонтом альтанки, а решта стригли кущі, білили все, що тільки білиться і вимірювали полігон на профпридатність для проведення святкування.

Снаряди всі забрали на склад і за склад, а майданчик, що став порожнім, поділили на сектори для установки меблів та іншого. Як я зрозуміла, намічається просто грандіозна подія.

Відразу після шикування ми вирушили до міста вибирати меблі та горщики з квітами для внутрішньої прикраси у альтанці. І все б нічого, якби з нами не трапився казус. За квітами ми звернулися до тієї ж дівчини-флориста і швидко вибрали ті, які підійдуть саме нам. Горщики акуратно поставили на задньому сидінні магомобіля і вирушили в лавку меблів, потрібно вибрати щось гарне, таке, що сподобається дружині генерала. А ось із цим вже складніше. Смаків жінки я зовсім не знала, але на щастя у мене був один її родич під боком. Його й катуватимемо.

- Допомагай! - Видала я.

- Та звідки мені знати? - Ні, ну ви бачили? Ух, борсучище!

– А хто з нас генеральський племінник? Я взагалі ніколи не бачила дружину командира! – Голоси наші стало чути, мабуть, і на сусідній площі, бо до нас поспішив усміхнений продавець. Ось він нехай і вибирає, якщо так либиться.

- Доброго дня. Перші спільні покупки? - Зі знанням справи видав він, і ми синхронно кивнули. - У молодят завжди так, не переживайте. Зараз я допоможу вам підібрати все в кращому вигляді, - він сяяв наче начищений п'ятак, а я тільки щелепу впустила. Хотіла вже прояснити ситуацію, але Крістоф не дав. Акуратно підморгнув мені, посміхаючись продавцю:

- Та розумієте, шановний, ми з дорогою дружинонькою, - ох, я йому зараз дам дорогу дружину! Борсук нестрижений! Хлопець же моїх подумок не зрозумів, а тільки продовжував усміхатися, підморгуючи. - Отже, вибираємо подарунок для моєї матері. Самі розумієте, я ж чоловік, - продавець на цю заяву поважно кивнув, - а дружинонькаа моя люба побажання матінки ще не встигла вивчити, ось ми і розгубилися, трохи посперечавшись. - А хитер бобер! Оце так завернув, я йому навіть «дружиноньку» вибачила, аби це нам допомогло з вибором.

- Не переживайте, оберемо найкраще! – Розцвів цей газон обскупаний, тобто рятівник наших делікатних частин тіла. А сердилась я на нього тільки за те, що дивився він на мене з перевагою. Ну та гаразд, переживемо. - Які меблі ви хочете вибирати?

- Столик і диванчики для альтанки з білого дерева, - відразу уточнив мій "чоловік".

- Декор ще якийсь буде?

- Квіткові горщики та фіранки, - а це вже я включилася в гру. - Квіти вже вибрали, а над фіранками подумаємо після вибору меблів.

- Похвальне рішення, леді, - а вимовив так, немов ласку мені зробив.

Ну так, на мені солдатські речі, але це не означало, що я перестала бути дівчиною. Вирішивши для себе не ображатися на цього тушканчика, я поспішила за чоловіками, які попрямували в потрібний нам відділ. Продавець, треба віддати йому належне, відразу представив нам новинки сезону, пропонуючи вибрати із зазначених ним комплектів:

- Це, це і ось це підійде до білого дерева, це теж виглядатиме непогано, але я не радив би, - з поважним тоном промовив він.

– Це! - Разом з напарником ми вказали на той самий набір меблів, дивлячись при цьому один на одного.

- Відмінний смак. Тоді я впакую поки що меблі, а ви можете подивитися наш вибір фіранок геть там праворуч, - він показав нам кудись убік, і ми пішли туди.

Різноманітність у них була справді величезна, і ми навіть трохи розгубилися. Ходили вздовж безкінцевих рядів тканини, намагаючись хоча б з кольором або формою визначитися. Я крутила головою в різні боки, намагаючись видивитись щось «своє», і в один з таких моментів спіткнулася за якусь дрібницю на землі, починаючи падати. Добре, що мій напарник опинився в цей момент поряд.

Але щось пішло не так, ніби якийсь невловимий вітер штовхнув нас у спину, і ми почали падати. Нам пощастило, звалилися ми не на підлогу, а на щось м'яке, та так і завмерли. Я лежала спиною на повітряній хмарині, а поверх мене розлігся Крістоф, його обличчя було недозволено близько. Я нервово облизала губи, і навіть склалося враження, що напарник мене ось-ось поцілує. Але тут з'явився всюдисущий продавець меблів і «врятував» ситуацію:

- О! Я бачу ви і ліжко вирішили подивитись. - Ми тієї ж миті зіскочили зі згаданого предмета меблів і вдали, що нічого і не сталося. Хлопець тільки хмикнув і запропонував свою допомогу у виборі фіранок:

- Ось ці ніжно-фіолетові дуже красиво виглядатимуть на тлі вибраних вами меблів або можу вам ще запропонувати… - домовити він не встиг, тому що ми відразу його перервали:

- Ні. Ми беремо ці! – Мене прямо вразила наша з напарником синхронність у думках.

Продавець лише лукаво посміхнувся, вклонився і пішов пакувати ще й фіранки. Потім вони з Крістофом завантажили всі наші покупки в магомобіль, і хлопець ретувався, побажавши нам удачі. Ага, вона нам ой як не завадить.