Розділ 19. Вечірні посиденьки

Дивно, але на армійській кухні знайшлося все, що потрібно для тіста, і навіть какао відшукалося, тому порадую дівчат ще й помадкою. Помила руки і почала чаклувати над своїм творінням. Ні, магію я зовсім не використала, лише вміння, закладені з дитинства, і весела пісенька, вивчена з одним із тролів:

"Ти казала в понеділок

Підем разом по барвінок,

Я прийшов, тебе нема,

Підманула-підвела.

Ти ж мене підманула,

Ти ж мене підвела,

Ти ж мене молодого

З ума-розуму звела. (с)*

Дівчата на другому куплеті навіть почали мені підспівувати, так вже їм сподобалися слова. А я тим часом поставила першу партію печенюшок у духовку і взялася за виготовлення помадки. За допомогою своїх нових подруг я закінчила швидко і вже за годину ми дружною відьмівською компанією засідали в кімнаті 7л, їли смаколики та розповідали про своє попереднє місце служби. Коли ж черга дійшла до мене, всі застигли в очікуванні. Кожна дівчина в кімнаті вже знала, що я з «сутінкових відьом», а це означало, що на них чекало щось дуже цікаве.

- Ну… У нас все було як і у всіх – у вільний час тренування та ще раз тренування, – почала я, гублячись у тому, що б їм розповісти.

- Ой годі тобі. Ви стали майже легендарними серед нашої братії, а на порожньому місці такі чутки не народжуються. Чого тільки вартий спалений зачарований ліс! – Видала темноволоса відьмочка Сабріна. Я ж ледве не подавилася повітрям від її слів.

- Так... це ... А що тут такого? - Спробувала я згладити враження, що відобразилося на обличчях інших дівчат.

- Не може бути… - почали вони щось аналізувати у своїх головах. - Арденія, то це ти була? – І стільки священного жаху в голосах, ніби це я їх там живцем засмажити хотіла.

- Ну... Я ненароком, - видала, опустивши голову.

- Ну звичайно ж! - хмикнула Мар'я, і ​​всі дівчатка вторили їй. - З альтанкою теж все ненароком вийшло, - тепер уже реготала і я.

- Розкажи! - Попросила Сабріна, і я здалася. А потім з мене витягли ще пару цікавих історій, щоразу дивуючись так, ніби ми подвиг якийсь зробили. Так, врятували кілька подорожніх, знищили нечисть. Але хіба не всі відьомські загони цим займаються? Ще дівчатам було дуже цікаво почути про мого знайомого троля, який і навчив мене веселій пісеньці про його братика, що цілий тиждень залицявся до сусідньої тролихи.

Історію я обіцяла розповісти наступного разу, а зараз треба вже й розходитися, час перевалив за дванадцяту, а завтра нам знову вставати на світанку. Відьмочки сумно зітхнули, але погодилися почекати до... завтра. Ну звичайно, відьми та терпіння – речі зовсім несумісні

 Я швидко повернулася до себе і завалилася спати. На душі було так радісно та спокійно. Невже я знайшла своє місце у житті?

- «Поживемо-побачимо», - спантеличено шепнуло мені моє друге «Я», коли я вже провалювалася в дивний сон, у якому танцювала на балу разом із Крістофом.

* У тексті використовується українська народна пісня.