Розділ 18. Армійські будні

Останній кущик я посадила вже під світлом місяця. Тепер залишалася зовсім трошки - полити їх зіллям для зміцнення кореневої системи і прочитати заклинання для зростання.

- Ти ж таке вже робила? – Ніби відчуваючи мої переживання, запитав напарник.

- Звичайно! - Надто бадьоро йому відповіла, і не збрехала.

Перед очима відразу спливли спогади про моїх зубастиків, і я навіть усміхнулася. Все ж таки я боялася все зіпсувати і тому вирішила потренуватися. Відійшла на деяку відстань від альтанки, яку будував Армен, і встала над кульбабою. У мене дозрів просто геніальний план: я капнула кілька крапель зілля і почала акуратно читати заклинання зростання над жовтеньким малюком. А варто мені було вимовити останні рядки, як він відразу потягнувся вгору. Зовсім небагато, але цього було достатньо, щоби зрозуміти, що заклинання працює. Та й у мене щось так виходить без косяків.

Упевненою ходою я підійшла до своїх саджанців, полила зілля під кожен кущик орхідеї і почала читати заклинання, опустивши руку прямо на землю біля коріння. Акуратно повторювала щоразу вже вивчену фразу і пускала невеликий імпульс енергії рослинам.

- «Ростіть, мої хороші», - побажала подумки своїм квіточкам і з почуттям виконаного обов'язку поспішила повернути інвентар на місцевий склад.

Крістоф з цікавістю спостерігав за моїми діями, а після закінчення посадки ми разом повернулися до казарми. Кожен у своє крило, зрозуміло. Спалося цієї ночі мені дуже добре, і навіть зненавиджений будильник не зміг зіпсувати мого гарного настрою. Я потяглася і поспішила в душ, незабаром ранкове шикування, треба обов'язково встигнути.

А потім стільки справ, стільки справ! Потрібно допомогти Крістофу з альтанкою, все ж таки вона згоріла з моєї вини, не чесно, що він все робить сам. На шикування я прийшла однією з перших, і до мене відразу ж підбігла Олівія:

- Вітаю! Тебе не зловити просто! - Дівчина посміхалася і взагалі була сповнена ентузіазму. І це о шостій ранку.

- Привіт. Та от якось закрутилася, нема коли й відпочити.

- Так, я чула. Це ж ви з Крістофом альтанку спалили? - Інші відьмочки теж стали прислухатися до нашої розмови.

- Ну... Було діло, - довелося мені зізнатися.

- Ех, з таким чоловіком я б не тільки альтанку, я б і частину спалила, - пустотливо розсміялася Олівія, а решта дівчат з розумінням посміхнулися. Це вони мене що ж, виходить, прийняли?

- Загони, шикуйся! - Почулася команда нашого командира, який вже вийшов на майданчик. Ми одразу ж поспішили зайняти свої місця.

- Увечері у нас з дівчатами чаювання, приходь, - шепнула мені якась білявка поряд. - Кімната 7л.

А після шикування хлопці з дівчатами вирушили на тренувальне поле, ми ж із Крістофом приступили до зведення альтанки. На початку йшло у нас не дуже, але потім ми призвичаїлися і до обіду стіни альтанки були повністю встановлені, залишався дах та внутрішнє оздоблення. Вважай півсправи зроблено.

Денний перекус ми влаштували прямо на галявині, Августин приніс нам маленький столик з тарілками, чим мене дуже здивував. Напарник же подякував малечі, впхнувши йому в протягнуту долоню пару монет. От я балда! Адже теж можна було попросити, але я навіть якось і не подумала.

Наступним у нас за планом йшов дах. Крістоф акуратно прибивав дошки, які я йому подавала, а потім одразу покривав їх лаком. Краса виходила. Дерево на світлі переливалося всіма кольорами веселки, і це при тому, що магія тут зовсім не використовувалася. Просто диво якесь! Довго насолоджуватися своїм творінням напарник мені не дав, сунув у руки банку з лаком і щітку.

- Покривай зовнішню стіну, а я поки що всередині перевірю щілини.

- Буде зроблено, командире! – Я навіть жартома відсалютувала йому, змушуючи посміхнутися. А у хлопця виявляються милі ямочки на щоках, коли він усміхається.

- «Так, слини геть від борсука», - дала я собі уявного потиличника і зайнялася справою.

Просуваючись з пензликом вздовж стін альтанки, я намагалася не зачепити свої орхідеї. За ніч вони вже добряче підросли і на їхніх голих гілочках набухли бутони. Ух ти! Усередині альтанки ми покрили лаком стіни, стелю та підлогу і залишили висихати. А на завтра у нас у планах була поїздка до міста, потрібно прикупити меблі, фіранки та горщики з квітами.

До вечері ми навіть встигли прийняти душ і привести себе в порядок. Хлопці довкола вже так на нас не дивилися, та й взагалі ніби й не помічали, і це заспокоювало. Мене запросили до себе за столик відьмочки, умикнув один стілець у мого партнера. Дівчата обговорювали вечірні посиденьки: хто і що принесе.

Я сумно зітхнула, тому що смаколиків у мене зроду не водилися, адже я до них була надто вже небайдужа. Але обіцяла спекти печиво, якщо знайдемо потрібні інгредієнти. Мою ідею сприйняли на ура, і кілька красунь помчали штурмувати місцевого кухаря. Тільки нехай спробує встояти перед їхньою чарівністю.

Я подумки побажала чоловікові успіху і включилася в розмову з дівчатами. Ех, ось чого мені, виявляється, не вистачало – звичайних дівчачих розмов.