Розділ 17. Будівельник та флорист. Освоєння нових професій

З равликами було покінчено, і я відкинулася на спинку стільця, розглядаючи партнера, який так і не приступив до десерту.

- Ну і що в нас далі за розкладом?

- Ти готова перейти до солодкого? Чи може тобі потрібно трохи розвіятися, подихати чи пострибати, щоб краще втрамбувалося? - Крістоф хитро посміхнувся мені, а задоволена я, пропускаючи всі шпильки повз вуха, потягла на себе тарілочку з морозивом.

- Все моє? – Очі мої горіли надією, а ложка застигла над смакомиком.

- Звичайно. Я ж обіцяв, – спокійно відповів ось цей святий чоловік навпроти. Мене двічі просити не треба, я відразу ж почала поглинати найсмачніші ласощі, а зал навколо пролунав оплесками.

– Це чого вони? - Я акуратно заозирала, намагаючись зрозуміти, що ж сталося.

- Захоплюються твоїм умінням їсти. Такий апетит – просто рідкість.

- Ааа, а я думала. Пробули б вони з п'яним гномом у мертвому лісі без крихти в роті тиждень – і не стільки б проковтнули, – згадала з посмішкою я свою пригоду.

– Вже вмираю від цікавості, – видав мій допитливий напарник.

- А нам не час повертатися? – Спробувала я перевести стрілки кудись убік, ділитися такими особистими історіями поки що не хотілося.

- Ти маєш рацію, нам ще посадкою займатися і будівництвом альтанки. Думаю, матеріали вже мали підвезти.

- Чудово, - задоволена тим, що вдалося уникнути розпитувань, я поспішила піднятися. Було важко, схоже, що я все ж таки перестаралася. Але до магомобіля дійшла без сторонньої допомоги, а Крістоф за цей час розплатився з офіціантом і поспішив мене наздогнати. З транспорту я вже буквально викотилася і про що я тільки думала? Як мені тепер працювати у саду? Але робити нічого.

Скористаємося засобом усіх часів та народів. Я урочисто дістала зі свого чарівного рюкзака активоване вугілля та поспішила його проковтнути, запиваючи водою. Так, чекаємо  п'ятнадцять хвилин і можна зітхнути спокійно. Відьми стільки промучилися, перш ніж вивели ідеальну формулу для ліків, а тепер ними користуються всі – від малого до великого.

Поки я відпочивала, Крістоф встиг відігнати магомобіль і переодягнутися, виглядав він у робі як сексуальний «трудяга», який рекламував засоби миття для чоловіків. Ех, здається, ми з дівчатами передивилися маговізор у вільний час. Я відвернулась, почервонівши від своїх думок. Та що на мене найшло? Це ж той самий борсук, невже я забула?

- Хом'ячок, ти як? Живий? - Ось, а я що казала? А то понавигадувала собі.

- Живий, - пробурчала, поспішаючи зайнятись справою.

Всі горщики з орхідеями ми вивантажили на місце їхнього майбутнього проживання, от що означало вчасно згадати свої страждання з перетягуванням покупок і попросити підвезти ближче. Я вже казала, що я просто геній, особливо коли думаю, перш ніж почати робити?

Садити я поки не зможу, адже спершу потрібно хоча б намітити макет альтанки, але розмістити квіти по колу - з цим завданням я повинна впоратися. Тут не треба бути флористом, тим більше записка від квіткарки мені явно допоможе.

Я розгорнула перший лист і почала читати «інструкцію для чайників у рослинництві». Кристоф тим часом відкрив цілий архітектурний проект і почав його вивчати. Фахівцями ми не були, тому справи у нас йшли повільно, зате впевнено. Працювали ми з ентузіазмом і надвечір я вже сміливо могла розсаджувати орхідеї по місцях.