Розділ 15. Поїздка до Владії

- Ні, ну якщо ти не хочеш, то я не ділитимуся своїми ідеями, - намагалася зловити напарника на живця. Крістоф же тільки реготав, нічого мені не відповідаючи. - І що я такого смішного сказала? – Стала перед хлопцем, схрестивши руки, і подумки обіцяла йому всі кари небесні.

- Ти не сойка, ти хом'як-ненажера, - видав цей тип,який явно застрахувався, і вказав на моє обличчя. І що з ним не так? – Дзеркало, – ледве видавив цей борсук-регітник, і я пройшлася до стіни, на якій воно висіло.

А варто було поглянути на себе, як мені відразу захотілося крізь землю провалитися. Білі крихти всіяли моє обличчя, перетворюючи на таку собі свинку. Так, хлопець ще м'яко висловився, назвавши мене хом'яком. Я швидко обтрусила зі шкіри сліди злочину і повернулася до напарника, який вже трохи заспокоївся, готовий продовжити розмову.

- Ну, і що ти придумала? - Крістоф зацікавлено подивився на мене, очікуючи на відповідь.

- Пам'ятаю в дитинстві ми якось доглядали за клумбами, тож матір читала над рослинами заклинання, змушуючи їх за ніч вирости на добрих десять-п'ятнадцять сантиметрів. Тому якщо ми вже завтра вирушимо в місто і придбаємо там саджанці, то за шість днів, що залишилися, рослини наберуть потрібну висоту. І, до речі, всі витрати я візьму на себе, – гордо вип'ятила груди, уявивши себе чи не Котфеллером.

- От і добре. Отже, орхідеї на тобі, а я займуся альтанкою. Завтра відразу після тренування вирушимо до міста. Будь зібрана, і приготуй побільше злотих, а то як у лісі на ринку листками не розрахуєшся, – я зашипіла, але завбачливо промовчала.

Зараз сваритися з партнером мені не має сенсу. Він-то у нас улюблений племінник постраждалої сторони, а я можу зайняти місце злісної відьми-знищувачки.

Після плідного спілкування з Крістофом я повернулася до себе і тієї ж миті завалилася спати, не забувши на ранок поставити будильник на десять хвилин раніше загального підйому, встигну в душову збігати.

А тільки-но я заплющила очі, як відразу ж підхопилася від настирливого дзижчання над вухом:

«Ну-но, дрихля, ти вставай і штанцята одягай!» - Ні, сестричці звичайно дякую за артефакт будильника, але ця пісенька... Рррр...

І все ж буде дзижчити, поки я не піднімуся. А далі все пішло як за розкладом: підйом, душ, шикування, на яке, до речі, майже всі дівчата прийшли вчасно. Робимо успіхи. А потім я підхопила сумку, готова йти в місто, але й тут мені пощастило, Крістоф виявився власником просто розкішного магомобіля.

Та я сама собі вже заздрю, що мені дістався такий напарник. Йому я звичайно нічого не скажу, бо ще понадумає собі. Тож не минуло й десяти хвилин, як ми опинилися на торговій вулиці Владії. Кожен з нас одразу вирушив у своїх справах, домовившись зустрітися тут не пізніше, ніж за годину. Я увійшла в першу-ліпшу лавку з квітами і розгубилася. Їх було стільки, що можна було кричати: «Караул!».

- Леді чогось хоче? - Ага, щоб рослин стало трохи менше і на кожному висів розпізнавальний знак.

Чорт їх знає, як ці орхідеї виглядають. Але виду я у своїй розгубленості не подала, а акуратно повернулася у бік миловидної дівчини і якомога доброзичливіше їй усміхнулася, ставлячи своє дурне запитання:

- А у вас є орхідеї? - Та навіть очі викотила. Ні, а що таке? Нормальне собі запитання.

– Є. Ось вони прямо перед вами, - продавчиня вказала мені на якусь палицю з квітками і я розслабившись, видихнула. Ось ти який північний олень.

- Чудово. Тоді дайте мені п'ятнадцять кущів. А краще двадцять, – з моїм везінням у рослинництві не погано б було перестрахуватися.

- Яким видам віддаєте перевагу? - Святий вогнегасник! Невже їх декілька?

– А які у вас є? - Обережно поцікавилася я, і, схоже, даремно. Дівчина почала мені перераховувати. Вже на десятому я втратила зв'язок із реальністю, тому безглуздо посміхалася, чекаючи, коли вона закінчить.

- Отже, мені декілька видів, і щоб вони між собою поєднувалися, - зробила я розумну пику, і відразу ж додала ще один критерій вибору. - І щоб їх можна було посадити навколо альтанки, - це ж важливо?

- А з якого дерева буде альтанка? - їжачки-поліцейські, та коли ж це катування закінчиться?

- Емм... Здається з білого. Так, ніби з нього.

- Добре. Тоді я думаю вам підійдуть Дендробіум, Аганізія, Ангрекум і, мабуть, Зігопеталум. Що скажете? - Мої брови відразу піднялися до полів капелюха, і я навіть розгубилася.

- Давайте цю газію, гіпопотатуму, та й інші теж. - Фух, та я ж геній просто!

- Добре. Зачекайте, будь ласка, тут, зараз принесу.

Я впала на запропонований стілець, обтираючи піт з чола. Ніколи не думала, що вибирати квіти так складно. Але я нічого, впоралася. А через десять хвилин квітниця принесла мені горщики один за одним і вишикувала їх переді мною. Оце такої! І як їх перетягти до магомобіля? Добре хоч я здогадалася далеко не відходити.

- Ось ваше замовлення. Я до кожного горщика доклала коротку записку з уподобаннями для посадки. А ось тут зілля інтенсивного зростання та заклинання до нього. Адже ви відьма? – «Боже, свята жінка, дай їй богиня терпіння та доброго чоловіка-військового. Тільки не борсука», - відразу поправила я своє благословення, відправлене продавчині квітів.

- Так. Щире вам дякую.

- З Вас три злотих. Допомога постачальника потрібна? - Та це ж грабіж серед білого дня! Мій річний оклад!

Я мовчки відрахувала монетки, відриваючи їх від серця, і передала дівчині. Уууу… Шкуродери.

- Ні, дякую, мені тут недалеко, - ага, зараз ще пару срібняків зажадають за доставку, краще сама віднесу. Я схопила два горщики і попрямувала до магомобіля.