Глава 12. Перше тренування нанівець

Цілих півгодини напарник щось мямлив собі під ніс, читаючи список моїх вмінь. Я навіть дійсно подрімати встигла, а коли розплющила очі, то побачила сяючого верблюда (дивне поєднання, але в нашому випадку очікуване). Ох, чую він вигадав для мене якусь каверзу!

- Ну, і? - Я обережно поцікавилася висновками.

– Не смертельно. Я тут накидав план наших тренувань, щоб розібратися з твоїми недоліками, я у всьому шикарний, а тебе підтягнемо. До мого рівня звичайно не доростеш, але не біда, головне, щоб все не псувала по ходу діла, - ну хто б сумнівався. Скромняга розійшовся не на жарт.

- З чого почнемо? - Все ж таки яким би борсуком він не був, але позбавитися проблем у використанні магії мені хотілося.

- З найлегшого - з розміру використовуваної енергії в заклинаннях, - ага, легше нікуди, я просто від своєї дурості не можу вже років з десять як розібратися. Зітхнувши розлюченим їжачком, я піднялася з лави, готова приступити до тренувань.

- Що нам для цього потрібне? - Спробуємо методику партнера, а раптом допоможе, чим чорт не жартує?

- Склянка води, - і все? Не густо. Я дістала з рюкзака флягу з водою та кухоль.

- Так піде? - Налила рідину і поставила на стіл.

- Ідеально. Тепер заплющи очі, і уяви, що вся твоя енергія всередині - це кухоль з водою. Уявила? – Я розплющила очі і заперечливо похитала головою. – Чому ні?

- Тому що у мене там балія, - ну не зменшується він!

- Гаразд, розберемося. Уяви маленький жолобок, по якому з балії стікає тоненький струмок води, - я кивнула. - Вистав вперед руку, вливаючи в неї по краплині силу. Адже твоя стихія вогонь? – я знову ствердно хитнула головою. – Так от уяви, що крапля за краплею вода перетікає у твою долоню, збираючись у стовпчик, – я спробувала і відчула, як маленьке сонечко розквітло у мене на руці.

- Ну от, вже добре. Акуратно, крапля за краплею вливай свою силу, - я виконувала вказівки напарника, відчуваючи тепло, що розливалося навколо долоні. - Так, молодець. Тепер можеш подивитись, запам'ятовуючи свої відчуття у цей момент.

Я розплющила очі і втупилася в гарненький крихітний стовпчик світла. І головне він маленький, мені ще жодного разу таких не вдавалося створити.

- А тепер спробуй розщепити його на кілька частин, ніби забираєш зі стовпчика кілька крапель, - я знову заплющила очі і уявила, як поділяю його на кілька кульок. - Чудово, - прокоментував напарник, і я поспішила подивитися на своє творіння.

Для мене відкрилося невеличка красота: навколо нас літали десятки вогняних світлячків. Я видихнула від захоплення, і сама не помітила, як з мене ринулася магія, посилюючи і збільшуючи крихітні кульки.

- Арденія, припини! – почувся схвильований голос Крістофа, але де там, мене було не зупинити.

Сила все випливала з мене, а довкола ставало лише спекотніше. Якоїсь миті я відчула холодні заспокійливі обійми, мої руки опустилися, і я втратила зв'язок з кульками. Після цього я міцно вчепилася в сорочку партнера і боялася розплющити очі. Виразно пахло горілим.

- Арденія! Арденія! - Нарешті ввірвалися звуки в мою свідомість, і я подивилася спершу на борсука, а потім озирнулася довкола.

О-оу! Це я накоїла? Від альтанки залишилися невеликі недогарки, а трава довкола нас обвуглилася, перетворюючи зелений килим на згарище. Ну хоч невеликий п'ятачок цього разу.

- Здається, я трохи перестаралася, - винувато опустила голову, помічаючи щит напарника.

- Ага, зовсім трішечки. Хоча мені ця альтанка ніколи не подобалася, все мріяв її перебудувати, - пустотливо посміхнувся борсучок і підморгнув мені. - Залишилося щось придумати для генерала, а то він наше нововведення не оцінить.

- А може все ж таки не помітить? - З надією в голосі запитала я.

- Я б на це не розраховував, - ну ось. Знову щось спалила, а я ж і дня не провела у тренувальному таборі. – Ідемо здаватися? - Широко посміхнувся мені Крістоф (ну от не можу я зараз обзивати його), і я кивнула, погоджуючись:

- Ідемо.