Розділ 11. Ранкові збори та розминка

І тільки зачинивши за собою двері своєї кімнати, я змогла видихнути з полегшенням. Мені вдалося посмикати тигра за вуса і залишитися при цьому цілою. І що на мене найшло?

Швидко застеливши постіль, я сіла за маленький столик, дістала з нього аркуш паперу і почала писати. Розділивши його на дві колонки, підписала кожну: «Плюси» та «Мінуси». Так, залишилося зовсім небагато - правильно розподілити по стовпчиках свої вміння. Маю великий магічний потенціал і резерв, в екстрених ситуаціях не панікую, вмію працювати в команді – начебто позитивні, але через свій потенціал і резерв мені важко визначити чи достатньо сил для того чи іншого заклинання, тому замість заклинання свічки можу влаштувати ціле фаєршоу. Ні, так не піде. Краще запишу список умінь та особливостей, а напарник нехай вирішує плюс це чи мінус.

Точно. Рішення виявилося вірним: справа зрушила з мертвої точки і в списку вже було близько п'ятидесяти пунктів. Сподіваюсь нічого не забула. Я перечитала список і додала ще кілька незначних здібниць, але хто їх знає, раптом з'ясується, що це дуже важливо? 

Кивнувши самій собі, я з почуттям виконаного обов'язку вирушила спати.

«А цікаво, що борсучок напише у своєму списку?», - з цими думками я й заснула. А ранок у мене почався з жахливого набату та грюкання дверей. Бракувало тільки пронизливого крику: «Пожежааааа!». Я вискочила в коридор, дивлячись на таких самих розпатланих дівчат. І тільки спокійний голос чергового сповістив нам прописну істину:

- Сигнал для пробудження, леді. Через п'ятнадцять хвилин шикування. От дідько! Встигнути б зібратися. Я повернулася в кімнату і почала судомно носитися по ній, намагаючись привести себе до ладу, а через дванадцять хвилин я вже бігла у бік майданчика.

Дівчат на ньому було катастрофічно мало, проте всі хлопці вже були в зборі і тихо посміювалися над нашими спробами не зірвати шикування. Та якби у «Сутінкових відьмах» ми ось так збиралися, то Амелія Віндорф прикопала б кожну з нас під ялинкою в лісі.

То був провал. Думаю, ті ж думки виникли і в генерала, що наблизився до майданчика. Принаймні чоловік скривився так, що здавалося, ніби він об'ївся лимонів. Час минав, а дівчата по одній прибували і намагалися стати у рядок. Командир вже просто прикрив обличчя руками і мовчки стояв, ніяк не коментуючи наші збори.

А от хХлопці вже віддверто іржали. Минуло ще хвилин двадцять, коли всі нарешті зібралися і встановилася хоча б якась тиша. Генерал підняв на нас свій погляд і пройшов уздовж безладних дівочих рядів. Потім покликав Августина до себе і взяв до рук списки:

- Хлопці, шикуйсь! Струнко! До комплексу вправ приступай! – чоловіки рівною колоною вирушили до снарядів, а генерал повернувся в наш бік, нарешті відриваючись від списків:

-Тепер ви, панночки. Пічужка, сорока, соловей, сойка і тетерів, - у мене навіть коліна затремтіли, коли він вимовив моє нове прізвисько, що ми встигли накоїти? - Ідете за хлопцями і виконуєте всі вправи за ними. Ваші партнери введуть вас у курс справи. Кроком руш! - Недовго думаючи ми побігли до чоловіків, що займалися, почувши лише частину фрази, зверненої до леді, що залишилися:

- Що ж до вас, мої дорогі, будемо навчати вас швидко... - Закінчення я вже не розчула, але і їжачку зрозуміло, що він їх вчитиме швидко збиратися. Я думаю дівчата це надовго запам'ятають. Уп'ятеро ми підійшли до снарядів, шукаючи кожна свого напарника, і постаралися приступити до виконання вправ.

Крістоф одразу ж почав підказувати мені техніку розминки, пояснював дохідливо і без знущань, у хлопця не залишилося і граму від вчорашнього задиристого борсука. У результаті ми закінчили першими, і він мені запропонував піти та розібрати наші списки. Я тієї ж миті погодилася, добре хоч захопила свій із собою.

Боєць привів мене в одну із альтанок і передав аркуш паперу, а я віддала йому свій. Сіла на лавочку, приготувавшись читати, і обімліла:

«Плюси: Рівень сили – 10+, Резерв – 10+, уміння використовувати заклинання вищого розряду без застосування додаткових засобів, швидкий, розумний, витривалий. Мінуси: занадто скромний».

Ось, власне, і все. Ні, ну ви бачили цього самовдоволеного борсука? Ще й посміхається так, дивлячись на мої очі «по п'ять копійок», от не змогла я приховати подиву. А я досконально прописала кожне своє вміння, виділяючи сильні та слабкі сторони свого відьомського дару. Ось дурепа. Не знаю, що Крістоф прочитав у моїх очах, але посміхнувся у всі тридцять два і розкрив мій листочок:

- Так і що тут у нас? – Його брови поповзли вгору, а посмішка сповзла з лиця. Що, дорогий, доведеться згадувати абетку? Швидкісне читання, мабуть, не твій коник. Тепер посміхатися настала моя черга. Ми не горді, можемо й почекати.

- Сподіваюся до обіду дочитаєш, а то не хотілося б пропускати прийом їжі, - реготнула я і прикрила очі, вдаючи, наче дрімаю.