Розділ 9. Напарники

Коли ми забігли до їдальні, місць вже практично не залишалося. Олівію покликали до себе дівчата, у них був лише один стілець, але вона довго м'ялася, не бажаючи мене кидати. Я ж відправила дівчину йти сідати, нема чого страждати двом, коли одного можна розмістити зі зручностями. А сама пообіцяла, що відразу ж займу стілець, який звільниться, або перекушу на підвіконні, мені не звикати. Неохоче, але дівчина все ж таки мені поступилася, чим викликала мою повагу. Добра вона.

Я стояла, озираючись у пошуках підходящого місця, але таких не спостерігалося. І тільки одинокий стіл у кутку залишався не зворушений, як мені підказувала моя інтуїція, він був командирським. Тому я й не поспішала за нього, рухаючись з їжею у бік підвіконня, але дійти до нього мені не дали.

Все той же сумно знайомий мені воїн підхопив мою тацю і пройшов у бік єдиного вільного столу. Німа сцена: на мене дивилися всі, кому не ліньки. Та й ті, кому було ліньки – теж дивилися. Та хто ж він такий?

- Ти йдеш чи так і стоятимеш пам'ятником самій собі? – Хмикнув цей гааа… ну, нехай буде чоловік.

Вибору у мене особливо не було, їсти хотілося по-звірячому, та й часу на роздуми не залишалося. Тому я й попрямувала за його столик, займаючи місце навпроти бійця. Дивним виглядало те, що він мовчки взявся за їжу, і навіть у мій бік не дивився. Це збивало з пантелику і трохи шокувало. Здається, незнайомець відчув на собі мій погляд, бо підняв на мене свої грозові очі і спокійно запитав:

- Так подобаюсь, що навіть їжа в горло не лізе? – Натяк я зрозуміла і швидко почала поглинати вечерю, адже часу на суперечки не було, принаймні зараз.

А коли ми закінчили, швидко подякувала військовому (і хто сказав, що я невихована?) і поспішила надвір. Багато хто вже починав розміщатися на плацу. Цього разу я не хотіла залишатися останньою, тому надала собі прискорення і вклинилася в третій ряд, благо хоч не перший, не хотілося б опинитися на видноті.

Чоловіки та жінки прибували і займали місця кожен у своїй шерензі, а коли останній із воїнів став у колону, перед нами з'явився генерал. Він оглянув тих, хто встиг на шикування перед собою, і кивнув якимось своїм думкам. А подальше перевернуло все моє розуміння до гори дригом. Не було жодних вступів, жодних вітальних промов. Він просто заговорив:

- Прошу всіх вишикуватися в дві колони переді мною. Зліва птахи, справа тварини, – я вже говорила про логіку генерала? Так? Так ось я знімаю капелюх, він незрівнянний. - Розміщуємося за названим номером кімнати. 1л і 1п, 2л і 2п, - він перераховував усі номери і в моїй голові спалахнули слова, сказані на майданчику одним дуже неприємним типом:

- "Моя кімната номер сімнадцять". - Ні. Ні. Нііііііііі!

– Номер 17л і 17п, – я встала навпроти усміхненого борсука (і мені все одно, що він там якийсь тигр або ведмідь) і мовчки продовжила чекати, поки генерал закінчить перекличку.

А коли почувся останній номер, генерал полегшено видихнув, усміхнувся якимсь своїм думкам і бадьоренько так вбив останній цвях у кришку моєї труни:

- Знайомтеся, це ваш партнер на наступні півроку. Вітаю вас, пані та панове, – приїхали. – Докладніше вас проінструктують ваші тренери. А тепер можете розходитися та впізнавати один одного. Комендантської години у нас немає, але будьте розсудливі, дорогі леді, – ага, а чоловікам значить можна і не думати, якщо вже ця «леді» сама згодна. Геніально. Шовінізм у всій його красі.

З цими думками я розвернулась і поспішила у бік казарми, але мій «напарник» наздогнав мене, відразу пристосовуючись до мого кроку:

- Ну що? Ідемо знайомитися? - І стільки єхидства в очах.

- До тебе чи до мене? - А в цю гру можна грати і вдвох. Здається, мені вдалося вибити його з колії, тому що чоловік явно не на таку відповідь очікував.

- Кхм... Можна і до мене, - мені здалося, чи він і справді розгубився?

- От і добре. Бо в мене ще й речі не розібрані. Та й постіль я застелити не встигла, - ти головне дихай, малюк, а то я якось не готова тебе відкачувати прямо тут при всіх.

- Ідемо, - вже не так впевнено промовив мій «борсучок», і ми зробили крок на територію ворога, ну тобто до чоловічої частини казарми.