Розділ 6. Служити - це відвага!

Ось тобі і «джентльмени». Якщо я на службу, то сумку тягни сама, дивовижна вибірковість. Але я не звикла скаржитися, лише вкотре відмітила подвійні стандарти чоловіків цього світу. Іти було недалеко, тож втомитися я не встигла. Мене одразу ж відвели до кабінету генерала і залишили під дверима, де здали на руки якомусь хлопцю. Невже помічник?

- Назвіть своє повне ім'я, причину візиту та покажіть свою перепустку, – як у них тут все серйозно.

- Арденія Кіллбоу, відьма, вступаю на службу під командування генерала... - от дідько, мені навіть імені його не сказали, ніби я мушу всіх генералів в окрузі знати. Чи повинна? Не може ж він тут бути один? Чи може? Чорт! Поки я ламала голову, хлопчисько сумно закивав головою і поставив мені до відома:

- Генерала Фредеріка Арвенійського.

- Ага, саме до нього, - так я запам'ятала з першого разу. Схоже хлопець дійшов того ж висновку, тому що зажадав повторити:

- Леді, повторіть ім'я генерала.

- Генерал Фредерік Арсенійський, – я чесно намагалася, мене ні в чому звинувачувати.

– Арвенійський! - Та що ж вони всі такі злі?

- Арвенійський, - як папуга Попка повторила я за помічником.

- Правильно. Зачекайте тут хвилинку, я зараз уточню, чи зможе він вас прийняти, - а що якщо ні? Мені так і сидіти під дверима?

Питання я звичайно ж не поставила, але сумно зітхнула, розмістившись на жорсткому дивані у приймальні генерала. Хлопець пропав хвилин на п'ять, не менше. І вийшов із кабінету червоний, наче помідор. Ой, щось мені вже перехотілося туди заходити. Може я це, піду, га?

- Проходьте, він на вас чекає, - якось вимучено вимовив хлопець і втомлено впав на свій стілець. Отакі справи, малятки.

Я ступила до дверей, відчиняючи їх, і витріщилася на сивого вусана за величезним столом, похованим за купами паперів.

- Здоров'я бажаю, товаришу генерале! – жваво відрапортувала і втупилася на чоловіка в очікуванні.

- Ну навіщо ж так кричати, сідай Сойко, - командир ворухнув рукою, запрошуючи мене ближче.

- Чому Сойка? - я навіть застигла від такої прізвиська, та мені їх з дитинства не давали, а тут на тобі здрасті, у перші ж дві хвилини на службі.

- Тому що голосно кричиш і по лісах тиняєшся, - так, залізна логіка у цього «дядечка». Він щось черканув у довгому списку і подивився на мене. – Не бійся, я всім дівчатам дав пташині імена, так мені запам'ятати буде легше, – то вже сушіть весла, панове, я потрапила до курятника.

- Ясно, - констатувала. - Які будуть розпорядження? – все ж таки спробувала налаштуватися на робочий лад, чим дуже розсмішила генерала.

- Яка жвава дівчина мені дісталася. Зараз ідеш поселятися до жіночої частини казарми. Знайомишся з товаришами по службі і до вечері вільна. Вечеряєте, і о вісімнадцятій годині п'ятнадцять хвилин збираєтеся на плацу перед головною будівлею. Все зрозуміла?

- Так точно, товаришу генерале!

- Та кажу ж, не кричи. Голова вже довкола від натовпу дівчат. - Аааа... Оооо... Одже я тут далеко не єдина, що не може не радувати. Чоловік закінчив заповнювати якісь папери і передав мені. - Віддаси малому у приймальні. Вільна.

- Слухаюсь, то… - домовити мені не дав рик того самого «товариша генерала».

Тому я швиденько підхопила свою тушечку і кинулася за двері від гріха подалі.