Розділ 5. "Щит"

- Доброго дня, леді, - ага, аристократ. Може вдасться домовитись. – Я барон Альденбурзький, заступник префекта. З ким маю честь розмовляти?

- Арденія Кіллбоу, відьма, - я вирішила відразу розставити всі крапки над «і». - Скажіть мені, бароне, за яким таким правом ви зупиняєте наш рух, змушуючи мене спізнюватися? А я, між іншим, дуже поспішаю, – спробувала зіграти розлютовану відьму. Шкода, але не спрацювало.

- Ви зможете вирушити в дорогу, як тільки герцогиня приєднається до мого загону.

- Це виключено, - я насупила брови, а чоловік відповів мені тим самим.

- Леді… Не раджу йти проти префекта.

- А я не раджу вам щось радити сторонній людині, - ой, щось мене починає заносити.

- Думаю ми не домовимося, - невесело констатував барон, і так зрозумілий факт.

Він застрибнув на коня, подаючи знак своїм воїнам, я ж утворила навколо себе і «бортовика» вогняний щит. Ну-ну, подивимося хто сильніший. З воза визирнув наш погонич і я наказала йому рушати в дорогу, «щит» рухатиметься з нами. Коли я вже сідала в «бортовик», почувся гучний голос барона:

- Арденія, ви не зможете тримати захист вічно, - а от не треба мене брати на слабо.

Я усміхнулася охоронцю, який весь час мовчав до цього, і зайняла своє місце. Люди навколо мене перемовлялися, але поставити відкрите запитання ніхто не наважувався. Так ми й поїхали в повній тиші. Я акуратно стежила за «щитом», сподіваючись, що моїх сил вистачить до стін Владії, інакше мені торба. Через дві години не дуже швидкого просування я вже відчувала слабкість, і бісеринки поту вкрили мій лоб.

- Вам погано, пані? – пролунав голос мого супутника.

- Ні, все гаразд, я просто витрачаю дуже багато енергії, - вирішила його «заспокоїти».

– Тоді може шоколадку? Я якраз купив для племінниці, але раз така справа, думаю, вам вона потрібніша. – А що? Це ідея.

Я вдячно кивнула і прийняла з рук чоловіка солодощі. А ще через дві години всі пасажири вивужували з сумок і кошиків все їстівне, що в них було. Загін барона все не відставав, слідуючи за нами по п'ятах. От упертий. Леді Омелія Сільтор зайняла місце поряд зі мною і акуратно стирала піт з мого обличчя, на що я вже ніяк не реагувала, занадто виснажена ​​була. А ще через півгодини я почув голос погонича:

- Владія, видно стіни Владії!

- Ще трохи, Арденіє. Протримайтеся ще трішки, – шепотіла мені герцогиня, а я мовчки кивала, зосереджена на підтримці щита, який звузився до невеликого кокона навколо "бортовика". Побачивши наш чудо-транспорт, через фортечну браму нам на зустріч вискочили вершники. Вони оточили візок, і я почула гучний голос:

- Знімайте "щит", Ви під охороною префекта Владії, - я видихнула, відпускаючи нитки управління заклинанням, і тихо заплющила очі, а люди барона розвернулися і поскакали у зворотний бік.

Здається, комусь добренько сьогодні дістанеться, і сподіваюся це буду не я. Мені і виснаження вистачить. Нас проводили за стіни міста, і пасажири потихеньку почали вивантажуватись. Мене рушили за лікоть, і я розплющила очі.

- Ми прибули, - прошепотіла леді Омелія, і я кивнула їй, вимучено посміхаючись. - Дякую вам, Арденіє. Я ніколи цього не забуду. І якщо вам знадобиться моя допомога… - домовити її я не дала:

- Все в порядку. Добрі люди і мені допоможуть, – герцогиня тепло посміхнулася мені і поспішила на вихід із «бортовика».

Я ж зібрала всі свої сили та поспішила за нею. А тільки-но відчинила двері, як побачила простягнуту до мене руку невідомого чоловіка:

- Вирішив особисто познайомитися зі сміливцем, - промовив він, допомагаючи мені вийти.

Але щось пішло не так, я заплуталася у своїх же ногах і впала прямо на того, хто говорив зі мною. Наші губи на секунду торкнулися, і я побачила приголомшений погляд військового. Ой, незручно як вийшло. Але вся моя нерішучість пройшла, варто нам було піднятися. Воїн тієї ж миті почав шалено терти свої губи, ніби до какашки доторкнувся. Треба ж який зарозумілий тип! Я навіть вибачатися передумала, вдаючи, що так все і повинно бути.

- Де тут у вас військові казарми? - Запитання вже ставила іншому бійцю, що стояв поруч.

- Леді хоче оформити скаргу? – підняв він брову, запутуючи мене.

- Леді хоче приступити до служби, офіцере, - приголомшила я весь натовп вояк, і, задоволена своїм умінням, поспішила у бік однієї з вуличок.

- Тоді вам сюди, - зареготав цей другий, як я його охрестила, і вказав у зовсім протилежному напрямку.

Ну і добре, може я просто оглядалася.