Розділ 3. Шлях до майбутнього

Після обіду дівчата вирушили на чергову смугу перешкод, адже весь вільний від операцій час ми тренувалися, отримуючи нові навички та знання, а також вдосконалювали вже існуючі. От і я до сьогодні бігала, стрибала і скакала з усіма, а тепер йшла до гуртожитку збирати вже зібрані речі.

Командир вирішила перестрахуватись і не допускала мене до тренувань. Раптом ще себе чи когось іншого покалічу. Було трохи прикро, але мені не звикати. Я голосно хмикнула і вирушила до кімнати наших досягнень.

Тут розмістилися всі нагороди загону, яких було чимало. Я обійшла приміщення по колу, розглядаючи ті, в яких брала участь, і посміхнулася. А ввечері на вечері на мене чекав сюрприз. Дівчата влаштували справжні проводи з ласощами, тортом і навіть алкоголем (навіть і не здогадуюсь, де вони його дістали, адже це було табу).

Ми багато сміялися, веселилися та згадували минуле. І навіть дзвінок на відбій нас не розігнав.

«Сьогодні можна порушувати», – так мені сказали подруги, і ми влаштували запальні танці. А на ранок я прокинулася з головним болем, побитістю у всьому тілі та бажанням вбивати за ковток води. Благо кухоль з оною знаходився на тумбочці біля ліжка, якась добра душа постаралася. Я прошепотіла «дякую» в порожнечу і почала жадібно ковтати рідину. Після цього поспішила до душу, доки ніхто не прокинувся, і почала збиратися в дорогу. А коли я вийшла у двір, то побачила нашого командира поряд із припаркованим магомобілем:

- Сідай, підкину тебе до найближчого поселення, а далі сама, - я вдячно посміхнулася Амелії та поспішила зайняти місце поряд із нею.

Все ж таки це тобі не пішки долати двадцять кілометрів з похмілля. Їхали ми в повній тиші, і вже перед самим селом командир зупинилася і дістала з бардачка пляшечку з зіллям:

- Тримай, тобі знадобиться. У міському транспорті просто жахливо захитує, - я схопила подарунок, подякувала жінці і поспішила ретуватися з магомобіля, не вистачало ще соплями залити всю підлогу транспорту. - Удачі тобі, Арденіє. І будь обережна, – останні слова побажання, та Амелія поїхала назад у наш навчальний табір.

Я ж вирушила на вокзал, де купила квиток до Владії, саме в це місто мені наказано з'явитися за два дні. Стільки й займала дорога від нашого поселення. Посадка буде проводитись через півгодини, тому в мене ще був час на невеликий перекус.

Я поспішила до найближчої харчевні, де й ціни не кусалися, і було приємно перебувати. Після зарахування в армію сім'я не те, щоб відвернулася від мене, але спілкування наше якось різко припинилося, та й гроші мені не перераховували. Добре хоч за виконані завдання нам належала платня, тому я не бідую, але за минулий рік навчилася дбайливо ставитися до грошей.

Я замовила собі суп харчо та часникові пампушки. Смачно і корисно. Правда потім трохи пахне з рота, але не думаю, що в громадському транспорті хтось видає аромати квітів. Розплатившись із господаркою закладу, я повернулася на вокзал, де вже розпочалася посадка пасажирів. Мені дісталося місце біля вікна, і я подумки подякувала богині за таке везіння. А поряд зі мною сів чоловік якоїсь дивної зовнішності. Він скалився як божевільний і присувався до мене ближче.

- Наблизишся ще на міліметр, і про гідність згадуватимеш, як про забутий сон, – мені навіть очі відкривати не довелося, щоб відчути, як він одразу відсунувся на максимально можливу відстань.

Так краще, а то тільки мені горе-коханців у дорозі не вистачало.

Їхали ми не поспішаючи, і я встигла трохи подрімати. Попутник більше не дошкуляв, і я невимовно була цьому рада. Погонич робив кілька зупинок на вимогу, даючи можливість своїм пасажирам злитися з природою, як він гордо висловився, щойно ми вперше зупинилися. А надвечір ми в'їхали на великий хутір. Переночувати нам запропонували у доглянутій таверні, де були не лише окремі кімнати для гостей, а й загальна «повальна». Народ дружним гуртом вивалився надвір, розминаючи кінцівки і оглядаючись на всі боки.

Я увійшла в таверну однієї з перших і замовила окрему кімнату з вечерею та бадією для миття. От наче вже давно живу в похідних умовах, але від благ суспільства так і не навчилася відмовлятися.

Поки я хлюпалася, розторопні дівчата принесли мені їжу і теплий чай, після чого швидко пішли, при цьому не промовивши жодного слова. Вчені.

Я перекусила і вирушила в ліжко. Що краще я відпочину вночі, то легше для мене пройде день у дорозі. Тому я загасила всі свічки, крім однієї (не можу спати у темряві), і завалилася спати. А вранці прокинулася від гучного стуку у двері:

- Пані, сніданок. "Бортовик" вирушає в дорогу через півгодини, - я впустила хазяйську доньку в кімнату і почала швидко збиратися в дорогу.

Ех, добре відпочила, та мало.