Розділ 5. Груру

Невеличкими перебіжками я дісталася житлового корпусу, але ось невдача, всі якраз виходили на ранкове шикування, на яке і я мала з'явитися, коли лікар мене виписав. Довелося сховатися за найближчим до ґанку кущем, прислухаючись до розмови військових:

- Як гадаєш, кого пошлють на завдання? – поцікавився один.

- Та Крістіана і Орма, мабуть, як завжди. Хоча хлопці тільки повернулися, але тут говорять серйозно. Мій брат із загону чистильщиків розповідав, що вони втратили трьох у тій операції, і тільки після цього запросили допомогу у наших, – відповів йому другий.

- Може записуватимуть добровольців? Все ж таки це тобі не одиночна горгулья, там цілий вивідок, та ще й у центрі міста, - а ось це вже цікаво, спробувати себе в полюванні на нечисть - це відразу двох зайців убити: по-перше, я зможу на деякий час пропасти з радарів місцевих приколістів, а по-друге, взяти участь у справжній операції я мріяла чи не з пелюшок, особливо після яскравих оповідань моїх батьків.

- Рядовий Кіллбоу, чим ви тут займаєтеся? - голос капітана, який пролунав прямо в мене за спиною, ледь до інфаркту не довів, і я невпевнено зиркнула на свого командира. Взагалі-то у мене на язиці крутилося те саме питання, але я його розсудливо не збиралася ставити.

- Іду з лікарського корпусу, якраз на шикування збиралася, - я зробила маленький крок у бік Овенмайєра, і той різко відхитнувся від мене, як від прокаженої. Хех, боїться, отже хоч якийсь плюс зі всієї цієї ситуації.

- Через кущі йдете? - все ж таки здивувався чоловік, і я про всяк випадок ствердно кивнула, чи мало які у мене забобони. - Ну, тоді не смію затримувати, - капітан поступився мені дорогою, і я швиденько припустила у бік полігону, де вже зібралися всі військові нашої частини.

А варто було мені стати в шеренгу, як наш командир з'явився на горизонті, зупинивши тим самим усі можливі розмови та пошепки.

- Як ви вже чули, відомство запросило нашу участь в операції із зачистки на Оперній вулиці Владії, це центральний район, як вам відомо, тому працювати доведеться швидко, чітко і без особливого шуму, все ж таки тут живуть надто відомі люди, і ми не повинні заважати їх розміреному життю, - почав свою промову Овенмайєр. - За попередніми даними в старому особняку сестри градоначальника завелася група горгулій, приблизно від восьми до дванадцяти осіб, - здається хтось навіть свиснув.

- Капітане, і як тут тихо працювати? Якщо ми почнемо їх викурювати - майже вся вулиця буде в курсі, - заговорив хтось ліворуч від мене, і я охоче погодилася з військовим. Горгульї це вам не мишки, вони тихо вмирати не вміють.

- Тому ми трохи змінимо тактику. Висуватимемося парами, і кожна група розбиратиметься зі своїм супротивником, і зможе підключитися до загальної зачистки, коли повністю знищить тварюку, - всі відразу ж зашепотілися, обговорюючи тактику, запропоновану капітаном.

- Але що вони забули у центрі міста? Зазвичай горгульї селяться в мертвих містечках чи недоступних гірських масивах, - стоп, невже це мій голос? От дідько! І хто мене за язика тягнув? Мовчала б собі тихесенько.

- Питання правильне, але чистильщики відповіді нам не дали, як і часу розбиратися. Тож з'ясовуватимемо все на місці, - дивно, над моїм запитанням ніхто не сміявся, більше того, я чула, що його навіть підтримали. - Записуємося у лейтенанта Овінські, через дві години висуваємось. Всі уточнення в особистому порядку, – Овенмайєр кивнув своєму заступнику і швидким кроком пішов у бік адміністративної будівлі.

- Підходимо і записуємося, - гаркнув військовий, і хлопці жвавою шеренгою попрямували до столу, тимчасово розміщеного в цій частині полігону.
Я кинулася до аркушів, на яких більшість вже відразу вписувалися парами, мабуть підбиралися спрацьовані двійки військових, а варто було мені взяти в руки олівець, як за спиною почувся перший за сьогодні смішок:

- Гей, Цукерочко, вирішила кам'яних пташок своїм нявканням розігнати? – ну, от і «лисий» завітав, а його дружки відразу голосно заржали.

- Цікаво, хто захоче стати в пару з цією жінкою-кішкою, - посміхнувся ще один дотепник, але я не відреагувала на провокації, мовчки вписуючи своє прізвище в перший стовпчик.

З другого боку столу я побачила Олівера, який збирався записатися на операцію, і з благанням поглянула на хлопця, але той вдав, щоне помічає мене. Так, два слабаки у команді – це занадто, схоже він вирішив саме так. Ну що ж, значить почекаємо, може хто змилостивиться і візьме собі в напарники новачка.

Думки про те, що Картман теж не вписується у весь цей потужний силовий ряд елітних воїнів, не покидали мою голову. Але ж мусила з'явитися причина для його служби в елітних військах, навряд чи тут знайдеться другий такий дід-генерал, який запхав свого недбайливого онука на перевиховання в армію. Тоді що це може бути?

Поки я ламала голову над таким непростим завданням, на полігоні стало занадто тихо, і я помітила, як бійці поступалися дорогою двом бравим воякам, що прямували до столу для запису. Одного з них я знала як Психа з особняка, а ось другий мені був зовсім не знайомий.

Хлопці спокійно підійшли ближче, і старий знайомець вихопив у мене з рук лист зі списком, другий зробив те саме з боку Олівера.

- Хм, - багатозначно подивився на мене, потім на свого напарника, і легко вписав своє прізвище навпроти мого, а судячи з поповзлих вгору брів Картмана, у другому списку відбувалося приблизно те саме. - Думаю, це буде весело, - у цілковитій тиші він поклав список назад на стіл, і спокійнісінько собі пішов, навіть не поцікавившись про мої вміння.

- Отже, Олівер Картман. Ну, привіт, напарник, - громила ляснув хлопця по плечу, опустивши листок на місце, і так само радісно насвистуючи пішов геть.

- І що це було? - я подивилася на такого ж спантеличеного Олівера, а той лише знизав плечима.

- Головне, що ми в команді, - несміливо посміхнувся, після чого промовив ледве чутно. - Моє перше завдання, - та вже, схоже до цього хлопцю здорово діставалося від товаришів по службі, і ось вперше йому почало везти.