Розділ 4. Виступ по заявці, або як звести з розуму капітана

Біг – це було перше, чого навчив мене дід у п'ятирічному віці. Усі сусідські дівчата гралися з ляльками, будували їм повітряні замки, а я щовечора проводила на тренувальному майданчику неподалік від нашого особняка.

- "Пам'ятай, Анні, що не з кожним суперником можна впоратися, завжди знайдеться той, хто кращий за тебе в бою, майстерніший у магії. Тому ти маєш навчитися тверезо оцінювати можливості як свої, так і свого суперника.

- А що робити, якщо він виявиться сильнішим? – я витріщила свої очі на всезнаючого діда, і той розсміявся, зкуйовдивши моє неслухняне волосся, зібране у високий хвіст.

- Бігти, Анні, бігти. Ось тому з сьогоднішнього дня ми й розпочнемо наші з тобою тренування".

З того часу минуло вже п'ятнадцять років, а я так само старанно підтримую свою форму, тому десять кіл на такому невеликому стадіоні – це для мене дрібниці. Хоча, судячи з усього, це лише розігрів, далі все буде куди цікавіше.

Час проходження «покарання» мені не ставили, тож я вирішила взяти середній темп, акуратно поглядаючи на роботу чоловіків на брусах. Схоже, капітан спеціально убезпечив мене від спільного тренування з елітниками, даючи можливість трохи звикнути і мені, і їм, та ще й швидше за все перевіряв мене на «профпридатність». Все ж таки йому нічого не відомо про онучку генерала, але й відмовити начальству він не міг.

Чоловіки закінчили з брусами швидше, переходячи до плія з підйомом навшпиньки. Ця вправа також входила до обов'язкової програми моєї підготовки, тому я сподівалася, що й подальше зможу пройти на належному рівні.

Закінчивши з бігом, я підійшла до капітана, що вказав мені на бруси. Отже, я піду за тією ж програмою, що й чоловіча частина. І все б нічого, але наступним завданням, до якого підключили і мене, був спаринг на ногах. Руки заводилися за спину, а от атакувати суперника можна було лише ногами.

Командир вишикував нас у дві шеренги, називаючи прізвища солдатів, тим самим розподіляючи тих на пари. Я очікувано виявилася противницею Олівера. Той лише сумно зітхнув, що не сховалося від капітана:

- Вважаєш я неправильно обрав тобі суперника? - Чоловік зсунув брови, підходячи до нас ближче.

- Він просто боїться програти дівчинці, - вліз у нашу розмову «лисий», через що хлопчисько поруч зі мною сіпнувся, наче від удару.

- Лейтенанте Хеллмоушен, яке перше правило справжнього бійця? - Капітан знайшов собі нову жертву, і Олівер полегшено зітхнув.

- Ніколи не недооцінювати противника, - викарбував той, схоже з теорією у них тут теж усе гаразд.

- Правильно. Так от скажіть мені, якого біса ви його порушуєте, якщо навіть не бачили ЯК рухається ця «дівчинка», - а ось тепер я зрозуміла чому командування частиною дісталося Овенмайєру.

- Але ж капітане... Жінка апріорі слабша за чоловіка, - роздратовано кинув «лисик», на що його командир лише похитав головою:

- Змінюємо пари. Хеллмоушен проти Кіллбоу. Картман з Велинським. Час пішов, - гаркнув так, що мені довелося різко кинутися у бік свого нового супротивника. Сподіваюся, капітан знає, що робить, і я не обзаведуся ворогом у перший же день служби.

Лисий гаденько так мені посміхнувся, роблячи запрошуючий жест, і я ступила на майданчик, де й планувався початковий бій. Отже, руки ховаємо за спиною, і працюємо тільки ногами. Для мене такий вид спарингу в новинку, але в реальному бою ніхто і не питатиме вмію я чогось чи ні.

Військові на сусідніх майданчиках розпочали бої, старанно вишукуючи слабкі місця суперника. А ми так і кружляли з «патлатеньким», не наважуючись вступити в бій. Чоловік все ж таки прислухався до слів командира, а я намагалася пристосуватися до нового для мене виду боротьби.

- Ну що, цукерочка, готова показати все, на що здатна? - Відволік мене суперник, разом з цим роблячи різкий випад лівою ногою, і якби не багаторічна практика, то я вже лежала б, затискаючи вухо.

Адже удар солдата був різким і точним, але я все ж таки встигла відхилитися, переносячи вагу тіла на одну ногу. Довго я не зможу протистояти досвідченому противнику, у мене буде лише одна спроба, і виконаю я її… прямо зараз!

Вдавши, що не втрималася і завалююся на спину, я максимально прогнулась, викидаючи вперед свою праву кінцівку. Удар був чітким, впевненим і 100% мав якщо і не вирубити мого суперника, то як мінімум відправити в політ на пару метрів. Але еліта на те так і називається, щоб чоловік надто швидко зміг оцінити загрозу та виставити вперед блокуючий захист, відправляючи мене в гарний технічний нокаут.

Все ж наприкінці Флінн стримав силу удару, лише змусивши мене завалитися на майданчик.

- Непогана спроба, цукерочко, - посміхнувся мені Хеллмоушен, подаючи руку, допомагаючи встати.
І тільки повний ідіот відмовився б від такої спроби піти на мирну угоду.

Я вдячно кивнула колишньому супернику та прийняла його жест дружелюбності. Все ж таки я трохи помилилася в оцінці «лисого», вирішивши, що боєць повний негідник. Ні, він просто обурювався з приводу того, що якесь дівчисько потрапило в елітний загін, адже це місце міг зайняти хтось справді гідний.

- Непоганий результат, Кіллбоу, але все ж таки досвіду тобі не вистачає. Ну, нічого, досвід прийде разом зі склерозом, ти так не хвилюйся, - «заспокоїв» мене командир, і хлопці навколо дружно заіржали хитромудрому жарту начальника. І я не стала винятком.

А мені тут може сподобатися.

- Ліва нога, права рука, змінилися, - продовжував нас ганяти по полігону Овенмайєр, і не тільки я вже готова була впасти на наступному кроці, навіть у запеклих бійців я помітила втому.

А коли знущання над нами все ж таки закінчилися, я однією з останніх кинулася в бік душових, проходячи повз приголомшених напіводягнених чоловіків:

- А що? Я теж зараз не пахну, наче травнева троянда, мені б помитися, - видала наступному коротко стриженому, акуратно прикриваючи його щелепу, яка буквально впала від подиву. - За мною не занімати, я планую там і померти, - впевнено пробурмотіла, голосно грюкнувши дверима кабінки.