Розділ 20

Буденне життя засяяло фарбами. Дивним було те, що основним з-поміж нових кольорів виявився сірий. Ася не могла натішитися очима Андрія, весь час заглядала в них із захопленою усмішкою. З задоволенням поспішала додому, щоб Карпенко у дверях міг підхопити на руки й на радощах закружляти. 

Більше вона не лягала в холодне ліжко сама, бо поряд з цим хлопцем завжди було тільки гаряче.

Андрій дуже швидко знайшов роботу у сфері продажів, де потрібні були знання англійської. Ася пишалася ним, хоч і не говорила про це, й у всьому підтримувала.

Вони часто гуляли містом, відвідували кінотеатри, кав'ярні, торгові центри; постійно обіймались і цілувалися. Все здавалося таким правильним, що Ася навіть дивувалася, як раніше жила без Андрія. Мабуть, і не жила зовсім. Існувала.

В університеті тепер нудьгувала, хотілося якнайшвидше бігти на зустріч до коханого. Заняття проводила з меншим ентузіазмом, постійно літаючи десь поміж хмар.

Одного дня, повертаючись на кафедру після лекції, почула Віткин голос з-за дверей свого кабінету й зупинилася, наче вкопана.

— ... і, уявляєте, студентик її так затискав, так безсоромно облизував, Катерино Едуардівно, що мені навіть бридко стало! Прямо серед площі Ринок! Сказитися можна, як говорить моя бабця! Аська мало не стогнала там. Соромітниця!

Ася відчула, як підлога під ногами колихається. Обперлася на стіну, щоби не впасти. Секретарка декана продовжувала поливати брудом її й Андрія, не обираючи ніяких висловів. Так гидко на душі в Асі ще ніколи не було.

— ... а найголовніше ж — вона сама змусила хлопця покинути університет, аби її з роботи не поперли! Хвойдисько! Бо хіба таке робиться за власним бажанням? Ні! Хто при своєму розумі відмовляється від навчання в одному з найкращих вишів міста? Ой, Катерино Едуардівно, яка ж вона все-таки хвойда. Я повірити в це не можу. Огидно, бридко й непрофесійно. Сподіваюся, Нечипоренко її вижене чимскоріше. До нього приходила мати Карпенка, і я підслухала їхню розмову. Так от, Василіса попросила, щоби декан ні в якому разі не брав хлопця назад. Ага. Виховують таким чином. І правильно! Може, хоч одумається тепер і не бігатиме за Ковальовою. Вона ж для нього занадто стара, хіба я не правду кажу, люба Катериночко? Ой, щось я заговорилася, маю бігти, поки Анатолій Іванович із наради не повернувся, бо лаятиме. А ви чайок попийте, він нерви гарно заспокоює. До побачення!

Двері відчинилися — й Віточка вийшла. Ася дивилася на секретарку з ненавистю, міцно стиснувши зуби.

— Добридень, Станіславо Вікторівно, — защебетала дівчина, чи то вдаючи, що певна, ніби Ковальова нічого не чула, чи то й справді цього не розуміючи, — який сьогодні день хороший! Але ви чомусь засмучені. Мабуть, студенти нервують. Ви попросіть у Катерини Едуардівни чаю, я їй принесла дуже хорошого. Заспокоює з першої кружки. Ніщо не хвилюватиме!

— Щиро вдячна! — процідила Ася, шмигаючи повз Віту всередину. Скільки негативних емоцій вона відчувала до цієї любительки попліткувати! Хотілося задушити голими руками.

— До побачення! — весело кинула секретарка й зачинила двері.

Кинувши свої речі на стіл, Ася гучно порилася в сумці у пошуках телефона. Не звертаючи уваги на Дияволицю, сіла на стілець і стала писати Андрієві. Спершу хотіла пожалітися на Вітку, але з кожною миттю все більше розуміла, який смішний вигляд це матиме збоку. Ну наговорила Вітка дурні, той що? Станіслава не зустрічається зі студентом, бо Андрій забрав документи з університету. І кому яке діло, хто в цьому винен. А от те, що Василіса приходила до Нечипоренка, неприємно кололо серце. Чи скоро вона добереться до Асі?

— Станіславо… — Ася підвела погляд на голос Катерини. — Чи не буде у вас кольорового маркера?

Очі Дияволиці були наповнені хитрістю та презирством. Мабуть, вперше за весь час роботи відчула справжню відразу до цієї жінки. Раніше Ася була кращої думки про цю особу. Як виявилося, дуже помилялася.

— Немає.

Сказала, як відрізала, й повернулася до повідомлення для Карпенка.

«Запрошую тебе на побачення! Сьогодні о восьмій!»

Хотілося чогось приємного після такого огидного робочого дня.

***

Працювати Андрієві подобалося, хоч доводилося багато говорити по телефону ще й чужою мовою. Виходить, не даремно підтягнув її за останні кілька місяців. Антон, роботодавець, був люб'язним і доволі досвідченим, вони одразу ж поладили.

Важчим виявилося те, що тепер доводилося певним чином обмежувати себе. Користуватися громадським транспортом замість таксі, наприклад. Це стало ще тим випробуванням. Хамовиті тлусті жінки й відтоптані ноги стали чимось повсякденним. Але Андрій щоразу нагадував собі, що Ася з ним — і це найголовніше.

Запрошення на побачення від дівчини було приємністю. Дуже хотілося її вразити, тому витратив чималу частину грошей, які дав Стас два тижні тому, на великий букет квітів. А що? Жінка повинна не лише чути, а й відчувати кохання.

Зустрілися біля входу у «Форум». Ася мала прекрасний вигляд. Хлопець закружляв її на руках, а потім ніжно поцілував, пригорнувши до себе.

Станіслава, взявши квіти на згин ліктя, повела Андрія за руку в той самий ресторан, де одного разу студент натовк пику її кавалерові.