Розділ 18

Асю розбудив телефонний дзвінок, що лунав десь з коридору. Вона розплющила очі, не розуміючи, хто змінив їй рингтон. Але відчувши на собі дещо важку чоловічу руку одразу ж згадала минулу ніч й усміхнулася, дивлячись на Андрія, що досі мирно спав. В тілі приємно жевріло щастя, а шкіра аж вібрувала від пережитої ночі.

Глянула на годинник, що стояв біля ліжка й зрозуміла, що пора вставати та збиратися на роботу. Будити хлопця не збиралася, однак щойно спробувала обережно зняти з себе його руку, як Андрій заворушився, швидко притиснув Асю до себе та навіть поклав голову на її плече, цьомнувши ніжно шию.

– Ні, не пущу, – сказав сонним голосом, не розплющуючи очей. До чого ж це виявилося приємним!

– Але мені на роботу, – спробувала вирватися, всупереч своєму бажанню.

– Мені байдуже. Напиши, що ти захворіла.

Рука Андрія вимальовувала візерунки на її боку, приємно лоскочучи шкіру.

– Я так не можу, – зізналася Ася. Вона й справді не любила обманювати колег та начальств. До того ж потім доведеться надавати довідку про хворобу.

– Зануда! – сказав Андрій лагідно, нарешті поглянувши на неї. Стільки тепла в його сірих, раніше похмурих  очах вона не бачила ще жодного разу.

Хлопець несподівано потягнувся за поцілунком.

– Ні! – затулилася сміючись. – Я не чистила зуби!

Андрій миттю опинився зверху й став пильно роздивлятися її обличчя. Мабуть, вона мала жахливий вигляд! Варто було тікати до ванної кімнати, щойно розтулила очі. А тепер відчувала сум'яття! Навіть фарба до щік прилила, чого не траплялося вже давно.

– Ти прекрасна, – усміхнувся Андрій і ще раз поцілував її, знову розпалюючи всередині бажання.

Ася подумки погодилася на все, лиш би залишитися вдома, разом з тим, про кого мріяла, мабуть, останній рік, але несподівано в квартирі щось загуркотіло!

Андрій навіть не звернув уваги, але Ася насторожилася.

– Що? – запитав він, відсторонившись.

– Хіба ти не чув?... Господи, Карпик! Я ж забула про нього! Всю ніч голодним просидів!

Ася швидко вилізла з ліжка, загорнулася в халат та вийшла з кімнати. Хлопець пішов слідом, нічого не розуміючи.

В іншій кімнаті, за зачиненими дверима сидів єнот. Він підбіг до Асі, щойно увійшла та простягнув їй пусту миску, а потім одразу почимчикував назад.

– Карпик? – пролунало обурене з-за спини. – Ти назвала єнота моїм іменем? Звідки він у тебе?

– Це подарунок від дядька, – засміялася, обертаючись до Андрія, й одразу ж засоромилася, – ти б одягнувся. І його прізвисько – звичайний збіг з твоїм прізвищем.

Останнє слово Ася виділила, жартома дорікаючи хлопцеві, аби відвернути його увагу. Бо ж тваринка справді була названа в честь студента.

– Так і бути, повірю тобі, – примружився хлопець, а потім все ж пішов одягатися. 

Ася нагодувала єнота й дуже швидко зібралася на роботу, навіть встигнувши приготувати легкий сніданок, хоча зазвичай на це все йшло набагато більше часу. Напевно, давалася взнаки закоханість. Ну і ще минула ніч, після якої в тілі відчувалася надзвичайна легкість. Андрій весь час маячив на горизонті, доторкався до неї, цілував, намагаючись заважати, але зрештою з квартири таки вибралися вчасно. Хлопець визвався відвезти її до університету, а сам збирався зайнятися якимись справами.

– Пухнастик, – погладила Ася ведмедя по голові, опинившись в автомобілі, – чому ж ти його залишив на холоді?

– Забув, – знизав плечима Андрій.

Дорога була довгою через затори, тому вони ще й встигали цілуватися, часом настільки захоплюючись, що водії автівок позаду їм сердито сигналили.

Ася не могла передати словами, що вона відчувала. Щастя? Закоханість? Піднесення? Все вкупі? Ні! Щось набагато більше. Сосюра мав рацію, «так ніхто не кохав»!

З таким прекрасним настроєм викладачка й виходила з авто біля університету, надсилаючи усміхненому Андрієві повітряні поцілунки аж до входу та не звертаючи уваги на зацікавлені погляди перехожих.

***

Андрій тверезо усвідомлював, що такого безтурботного життя, як до цього дня, у нього більше не буде. Підтвердженням цьому став пропущений телефонний дзвінок о пів на сьому ранку. Від матері. Швидше за все, дізналася, що він не сів на літак. Її маніакальні бажання контролювати його життя нікуди не поділися. Телефонувати не став, бо не хотілося лаятися з Василісою в присутності Асі. Вона обов'язково буде відчувати провину, а повинна – лише щастя. До того ж він надто довго цього жадав, аби зараз дати задню.

Не міг намилуватися щасливим личком викладачки весь ранок. А що вже говорити про ніч, яку вважав просто відпадною! Такі ночі залишаються в пам'яті на все життя, а спогади не дають спокою.

Висадивши Асю біля університету, сам вирішив обдумати ситуацію за філіжанкою кави. У приміщенні улюбленої кав'ярні, що знаходилася навпроти університету, як завжди було надто гамірно. Черга тягнулася аж до дверей. І якого дідька ті студенти не спішили на заняття? Простоявши хвилин з десять, Андрій так задумався про спільне з Асею майбутнє, що й не помітив, як автоматично розрахувався карткою.

– Оплата не пройшла, – повідомила насуплена бариста.

Андрій вилаявся. Картку вже заблокували. Дістав гаманець і розрахувався готівкою.

«Не густо» – підсумував, порахувавши гроші. Взяв каву, подякував за неї і сів за вільний столик.

Василіса не забарилася, телефон задзвонив рівно через дві хвилини після того, як хлопець спробував скористатися карткою.

– Нічого не хочеш пояснити?

Голос матері був холодним, суворим.

– Я передумав їхати.

– Передумав! – передражнила його жінка. – Що за дурниці? Мені тебе, наче малого, за ручку відвести туди?

– Я не поїду в Штати, мамо.

– Що означає не поїду? – обурено запитала вона. – Ми домовлялися!

– Значить, домовленість скасовується!

– Так не годиться, синку. Приїжджай, побалакаємо.

Настрій матері став підозріло добрим. Хлопець знав, що нічого хорошого по приїзді його не чекатиме, однак все одно прийняв рішення навідатися. Десь глибоко в душі жевріла надія на те, що вони зможуть порозумітися.