Розділ 18

Асю розбудив телефонний дзвінок, що лунав десь із коридору. Вона розплющила очі, не розуміючи, хто змінив їй рингтон. Але, відчувши на собі дещо важку чоловічу руку, одразу ж згадала минулу ніч і всміхнулася, глянувши на Андрія, що досі мирно спав. У тілі приємно жевріло щастя, а шкіра аж вібрувала від пережитої ночі.

Глянула на годинник, що стояв біля ліжка, і зрозуміла: пора вставати, збиратися на роботу. Будити хлопця не планувала, однак, щойно спробувала обережно зняти з себе його руку, як Андрій заворушився, швидко притиснув Асю до себе й навіть поклав голову на її плече, поцілувавши ніжно шию.

— Ні, не пущу, — сказав сонним хрипким голосом, не розплющуючи очей. До чого ж це виявилося приємним!

— Але мені треба на роботу, — спробувала вирватися, всупереч своєму бажанню залишитися.

— Мені байдуже. Напиши, що ти захворіла.

Рука Андрія вимальовувала візерунки на дівочому боці, приємно лоскочучи шкіру.

— Я так не можу, — зізналася Ася.

Вона й справді не любила обманювати колег і керівництво. До того ж потім доведеться надати довідку про хворобу.

— Зануда! — сказав Андрій лагідно, нарешті поглянувши на неї. 

Стільки тепла в його сірих, раніше похмурих, очах вона не бачила ще жодного разу.

Хлопець несподівано потягнувся за поцілунком.

— Ні! — затулилася сміючись. — Я не чистила зуби!

Андрій миттю опинився зверху й почав пильно роздивлятися її обличчя. Мабуть, вона мала жахливий вигляд! Варто було тікати до ванної кімнати, щойно розплющила очі, бо тепер відчувала сум'яття. Навіть фарба до лиця прилила, чого не траплялося вже давно.

— Ти прекрасна, — усміхнувся Андрій і ще раз поцілував її, знову розпалюючи всередині бажання.

Ася подумки погодилася на все, лиш би залишитися вдома, разом з тим, про кого мріяла, мабуть, увесь останній рік, але несподівано в квартирі щось загуркотіло!

Андрій навіть не звернув уваги, проте Ася насторожилася.

— Що? — запитав він, відсторонившись.

— Хіба ти не чув?.. Господи, Карпик! Я ж забула про нього! Всю ніч голодним просидів!

Ася швидко вилізла з ліжка, загорнулася в халат і вийшла з кімнати. Хлопець пішов слідом, нічого не розуміючи.

В іншій кімнаті за зачиненими дверима сидів єнот. Він підбіг до Асі, щойно та увійшла, й простягнув їй пусту миску, а потім одразу почимчикував назад.

— Карпик? — пролунало обурене з-за спини. — Ти назвала єнота моїм прізвищем? Звідки він у тебе?

— Це подарунок від дядька, — засміялася, обернувшись до Андрія, й одразу ж засоромилася, — ти б одягнувся. І його прізвисько — звичайний збіг із твоїм прізвищем.

Останнє слово Ася виділила, жартома дорікаючи хлопцеві, щоб відвернути його увагу. Бо ж тваринка справді була названа на честь студента.

— Так і бути, повірю тобі, — примружився хлопець, а потім усе ж пішов одягатися. 

Ася нагодувала єнота й дуже швидко зібралася на роботу, навіть встигла приготувати легкий сніданок, хоча зазвичай на це все йшло набагато більше часу. Напевно, давалася взнаки закоханість. Ну і ще минула ніч, після якої в тілі відчувалася надзвичайна легкість. Андрій весь час маячив на горизонті, доторкався до дівчини, цілував, намагаючись заважати, але, зрештою, з квартири таки вибралися вчасно. Хлопець визвався відвезти Станіславу до університету, а сам збирався зайнятися якимись справами.

— Пухнастик, — погладила Ася ведмедя по голові, опинившись у салоні автомобіля, — чому ж ти його залишив на холоді?

— Забув, — знизав плечима Андрій.

Дорога видалася довгою через затори, тому закохані ще й встигали цілуватися, часом настільки захоплюючись, що водії автівок позаду сердито сигналили.

Ася не могла передати словами, що вона відчувала. Щастя? Закоханість? Піднесення? Все вкупі? Ні! Щось набагато більше. Сосюра мав рацію: «так ніхто не кохав»!

З таким прекрасним настроєм викладачка й виходила з авто біля університету, надсилаючи усміхненому Андрієві повітряні поцілунки на шляху до самого входу. На зацікавлені погляди перехожих уваги просто не звертала.

***

Андрій тверезо усвідомлював, що такого безтурботного життя, як до цього дня, у нього більше не буде. Підтвердженням цьому став пропущений телефонний дзвінок о пів на сьому ранку. Від матері. Найімовірніше, дізналася, що син не сів на літак. Її маніакальне бажання контролювати його життя нікуди не поділося. Перетелефоновувати не став, бо не хотілося лаятися з Василісою в присутності Асі. Дівчина обов'язково почуватиме провину, а повинна — лише щастя. До того ж він надто довго цього жадав, аби зараз дати задню.

Не міг намилуватися щасливим личком коханої весь ранок. А що вже говорити про ніч, яку вважав просто відпадною! Такі ночі залишаються в пам'яті на все життя, не дають спокою.

Висадивши Асю біля університету, сам вирішив обдумати ситуацію за філіжанкою кави. У приміщенні улюбленої кав'ярні, що знаходилася навпроти, як завжди, було надто гамірно. Черга тягнулася аж до дверей. І якого дідька ті студенти не спішили на заняття? Простоявши хвилин з десять, Андрій так задумався про спільне з Асею майбутнє, що й не помітив, як автоматично розрахувався банківською карткою.