Розділ 12

Андрій змушений був чинити опір матері й вигадувати виправдання, чому не може поїхати на навчання за кордон. Сказав, що треба підтягнути англійську, бо відчуває, що має недостатній рівень володіння мовою. Василіса начебто купилася, проте уважно слідкувала за тим, щоб її син відвідував курси й проводив достатньо часу за підручниками. Тож йому доводилося вдавати, що таки вчиться.

Цей тотальний контроль почав дратувати вже через тиждень, тому хлопець серйозно розглядав варіант піти з дому. Але куди йти? До друга Стаса? Вони майже не спілкувалися останнім часом. Як і з іншими знайомими, які були в житті Карпенка до Асі.

Ася. Хотілося знайти правильну лазівку до її серця, домогтися згоди на стосунки. Андрій не втрачав надії. Рано чи пізно дівчина все одно погодиться, бо теж має до нього почуття. Це видно по всьому — по її очах, стриманій усмішці, розмовах із ним...

Взяти хоча б їхній останній діалог біля універу. Спершу хлопець не міг повірити, що викладачка знову йде на побачення. Подумав, що за літо знайшла собі когось, як вона висловилася, «близького». Її слова добряче хлиснули батогом по душі. Але майже одразу ж Ася виправдалася, з соромом дивлячись Андрієві в очі. Той погляд наче все розповів про неї, всі секрети й потаємні бажання.

Потяг до Асі тільки збільшився після довгих канікул і перших днів навчання, потрібно було з цим щось робити. На думку спала, як йому здалося, хороша ідея...

***

Робочий тиждень виявився вкрай важким для Асі. Мабуть, через те, що надто раптово похолодало. Хоча з більшою ймовірністю все ж тому, що вона часто замислювалася над словами Лілі про те, що кохання може більше не постукати в Асині двері. Це й пригнічувало викладачку, роблячи улюблену роботу непосильним тягарем. Хотілося не роботи, а дечого зовсім іншого. Якби ж іще Карпенко не розривав їй душу своїми гарними очима й усмішкою, ладною звалити з ніг! Звісно, це Ася трохи перебільшувала. Однак у голові інколи справді паморочилося від тих почуттів, які стримувала в серці, не даючи їм прорватися на волю.

У п'ятницю після роботи, відчуваючи вселенську втому, навіть не пішла, як завжди, на тренування. Не хотілося, не моглося.

Холодний пронизливий вітер пробирав до кісток, гонив у квартиру. І нехай опалювальний сезон ще не розпочався, однаково там було тепліше, ніж на вулиці. До того ж Ася в шафі зберігала обігрівач, який саме цього дня знадобився.

Установивши пристрій на кухні, стала готувати собі вечерю під хорошу голлівудську мелодраму. Несподіваний дзвінок у двері змусив завмерти. Вона нікого не чекала в гості. Ліля поїхала до батьків у передмістя, рідня Асина без попередження ніколи не приїжджає. Хіба сусід зліва, одинокий дідусь, міг зайти за чимось.

Ася підійшла до дверей і поглянула у вічко. На сходовому майданчику стояв незнайомий хлопець зі здоровенним букетом білих троянд. Що за сюрпризи? Можливо, помилилися дверима?

— Хто там? — голосно запитала не відчиняючи.

— Доставка! — незнайомець зробив крок до дверей.

— Але я нічого не замовляла!

— Це подарунок! — кур'єр поглянув кудись за букет.

Який іще подарунок? Хто це вигадав? Рідня? Тоді який привід? Що за жарти? Цікавість перемогла, й дівчина відчинила двері.

Широка усмішка кур'єра, трохи молодшого за Асю, здавалася фальшивою.

— Ковальова Станіслава?

Дівчина кивнула — й незнайомець простягнув їй троянди, а потім і маленьку білу коробочку, однак Ася не квапилася забирати доставку.

— Хто відправник? — демонстративно склала руки на грудях і примружила очі.

— Даруйте, я не можу вам повідомити ім’я замовника. Не дозволено.

Хлопець знизав плечима й знову простягнув їй подарунки.

— Це Сашко так жартує? — запитала, маючи на увазі свого дядька. Це цілком у його стилі — робити сюрпризи.

— Даруйте, я не знаю. Мені потрібно далі їхати на замовлення, чи не могли б ви забрати це й розписатися?

Знову фальшива посмішка.

— Гаразд, — здалася Станіслава. Зрештою, хто б це не був, вона однаково рано чи пізно дізнається.

Залишивши в накладній свій автограф, забрала квіти й коробочку, а тоді попрощалася з кур'єром, отримавши третю нещиру посмішку.

Квіти мали напрочуд приємний запах, що робило цей день не таким вже й поганим. Ася поставила їх у воду, ще раз понюхала, навіть сфотографувала, думаючи викласти світлину на своїй сторінці. А потім взяла в руки білосніжну коробочку й легко відкрила її.

Зверху була записка, написана каліграфічним почерком.

«Сподіваюся, не сумуватимеш без мене всі вихідні!

А.»

Тоненькі брівки одразу ж підскочили на чоло, а потім на серці приємно залоскотало. Андрій. Це її улюблений студент зробив таку несподіванку. Ася заусміхалася, думаючи, який же він все-таки уважний і романтичний. На душі з’явилася дивна бентега. Стало цікаво, що ж там під тією запискою. Дівчина обережно дістала її. У коробці знайшлися сережки. Сріблясті, найімовірніше, з білого золота. Гарні, дорогі на вигляд, з синіми камінчиками-намистинками.