Розділ 4

Першою парою в новому семестрі в Асі виявилося вікно. Звісно, можна було б поспати й не поспішати на роботу, проте дівчина ніколи не любила порушувати правила. До того ж якби Нечипоренко спіймав її, то неодмінно виніс би догану. Станіславі подобалося викладати, тож о восьмій годині ранку вона вже була на робочому місці: готувалася до лекції, яку мала проводити у третього курсу.

— Новий семестр, як нове життя! І під дверима ніхто не стовбичить, — до кабінету зайшов Петро Васильович і повісив куртку на вішалку. — Стасю, привіт!

Дівчина привітно, проте стримано привіталася. Жайворонок підійшов і вкотре поклав на її стіл кокосову шоколадку, яку Ася терпіти не могла. Спершу було незручно сказати правду, тож викладачка просто відмовлялася, але Петро завжди наполягав і не приймав ніяких відмов. А потім вона вже звиклася: збирала солодощі й відвозила їх родині — діти кокосами не гидували, а тому з задоволенням з'їдали шоколад.

Дівчина чемно подякувала й продовжила сидіти над навчальними планами на цей семестр.

— Можливо, сходимо в театр у п'ятницю? — запропонував колега.

«Почалося!»

Як же вона ненавиділа ці його постійні пропозиції! Щотижня він запрошував її кудись. І щоразу Ася вигадувала нові відмовки.

— Вибач, у мене тренування після роботи, тому іншим разом.

Цього разу навіть не підвела погляду, дивилася у свою методичку, вдаючи заклопотану. Можливо, це було занадто невиховано, особливо після невеличкого подарунка у вигляді шоколаду, проте вона вже втомилася щоразу відмовляти колезі. Сказати все прямо Ася соромилася, а натяків Жайворонок не розумів.

— Шкода, шкода...

Петро Васильович усівся за свій стіл і взявся перебирати матеріали. Ася непомітно видихнула.

Згодом прийшли Сипченко й Катерина Едуардівна, але одразу ж розійшлися по своїх заняттях. У Жайворонка теж була лекція. Ася залишилася сама, тому сміливо дістала смартфон і зайшла в інстаграм. Вона не любила виставляти власне життя напоказ, тому мала лише кілька гарних світлин і закритий від незнайомців профіль.

Швидко переглянувши стрічку нових публікацій, хотіла заховати телефон до сумки та сходити до бібліотеки, проте несподівано прийшло сповіщення про запит на підписку. По маленькому чорно-білому зображенню змогла лише зрозуміти, що то хлопець. Нік узагалі здавався хаотичним набором букв і цифр. Коли Ася відкрила сторінку користувача й поглянула на фото, одразу впізнала на них Карпенка. Світлини були гарними, професійними чи просто зробленими хорошою камерою. Їй сподобалися. Не втримавшись, дівчина стала роздивлятися кожне фото, читати дописи, коментарі. А писали Андрієві багато, особливо дівчата. І він їм обов'язково відповідав.

Все-таки студент був симпатичним. Темно-сірі райдужки привертали увагу. Ася раптом зрозуміла, зізналася собі, що їй хочеться знову побачити ті очі.

Заблокувавши телефон, вона поклала його до сумочки й наказала собі не вигадувати мрій, адже від їх нездійсненності потім добряче болить. Станіслава повернулася до вікна. З висоти четвертого поверху вона спостерігала за поодинокими студентами, які йшли університетським подвір'ям. Підперши долонею підборіддя, стала згадувати останні роки в школі. Тоді вона теж мріяла про одного хлопця, який вчився у паралельному класі. Але нічого між ними так і не вийшло, хоча дівчина й зізналася йому в коханні...

Роман — саме так звали того хлопця. Симпатичний, високий, з кудлатим волоссям і зухвалою усмішкою, він був мрією всіх дівчат школи. Ася не стала винятком. Її наївне сердечко тріпотіло, коли вона бачила свого, як нині модно казати, краша в коридорі, їдальні чи деінде.

То був далекий дві тисячі одинадцятий рік, коли основним засобом спілкування стали соцмережі. У віртуальній реальності знайомилися, переписувалися, почувалися розкутими й вільними.

Роман першим додався їй до друзів одного вечора. На його сторінці майже не було інформації, лише ім'я, школа й одне фото. Як же Ася раділа, ба навіть стрибала на ліжку від захвату, коли він написав. То було справжнє диво. 

Мрія, що розбилася дуже швидко.

Згодом виявилося, що то дурні-однокласники вирішили познущатися з дівчини за допомогою фальшивої сторінки. І не лише з Асі. Постраждалих тоді виявилося понад десять душ. Звісно, жартівникам потім дісталося на кабачки від злих, ображених жертв, проте серце Станіслави не приймало дійсності, тож дівчина знайшла справжню сторінку Романа в мережі. Написала довжелезний лист-повідомлення зі словами зізнання в коханні, черпнувши натхнення з любовного роману, який часто перечитувала мама. Роман нічого не відповів, а наступного дня вся школа насміхалася з Асі та її почуттів, змушуючи ніяковіти й ховати очі від хлопця, який так подобався. Звісно, зовсім скоро всі про те забули, Роман попросив вибачення, покаявся, проте розбитого серця це не зцілило. Лише час і студентські веселі будні допомогли Станіславі забути про ту шкільну ганьбу. Дівчина майже не згадувала Романа, проте обережно ставилася до таких нездійсненних мрій і необачних вчинків.

Дзвінок перервав думки викладачки, й вона почала збиратися на лекцію до третього курсу. Заодно захопила з собою гаманець і пальто, щоби взяти між заняттями смачної справжньої кави, яку робили у кав'ярні навпроти університету. Хоча насправді просто не хотіла повертатися на кафедру й зустрічатися з Жайворонком.

Лекція пройшла швидко, й викладачці навіть вдалося зацікавити сонних студентів. Попри сумні спогади, Ася була сповнена ентузіазму, навіть не здогадуючись звідки він узявся. Той факт, що наступна лекція мала відбутись у другого курсу, де навчався Карпенко, викладачка ніяк не пов'язувала зі своїм настроєм.