Розділ 3

Андрієві ледь вдалося побороти бажання піти слідом за нею. Мати щось кричала у слухавку, намагалася погрожувати батьковим ременем, проте хлопець давно не вірив у ці дитячі залякування. Батько ніколи не підіймав руки на сина. Міг шмагати лише словами. І робив це дуже боляче. Однак Андрій ще зі шкільних часів відгородився від цього всього, намагаючись жити безтурботним життям.

На перескладання хлопець прийшов непідготовленим. На що сподівався — сам не знав. Везіння? Щасливий випадок? Чи просто думав розтопити серце симпатичної молодої викладачки усмішкою?

Одногрупник Мартиненко ледве-ледве склав іспит, кілька разів своїм запитанням змусивши Станіславу в пориві іспанського сорому затулити обличчя рукою. Коли прийшла черга Андрія, вони з викладачкою залишилися вдвох у пустій авдиторії.

— Як пройшли свята, Станіславо Вікторівно?

Цього разу він знову сидів і пронизував її поглядом, ніби намагався запам'ятати кожну рису обличчя, кожну родимку, квітку на білій блузці. Думати про те, що знаходиться під нею, не поспішав. 

— Прекрасно, Андрію, — усміхнулася викладачка, — провела час із родиною. А ви?

Карпенко не квапився відповідати. Він підійшов до столу, за яким сиділа викладачка, обперся на нього кулаками та схилився над дівчиною. Станіслава намагалася вдавати, що її ані краплиночки не зачіпає його поведінка. У всякому разі Андрієві так здавалося.

— Я вчив, — розважливо сказав хлопець, не зводячи з викладачки очей, і випрямився. 

Маленьке плече смикнулося. Сердиться чи що?

— А я хотіла з вами поговорити щодо інциденту з Нечипоренком...

Викладачка сміливо дивилася в його очі, й він помітив у них втому. А ще синці, вправно сховані косметикою, під очима, мабуть, від недосипу.

— У вас був інцидент з Нечипоренком? — підвів одну брову. 

Якщо ця кицька потребує захисту від декана, то Андрій залюбки їй допоможе.

— Кхм... — викладачка примружила очі. — Не в мене — у вас.

— Ти щось плутаєш, люба, — Андрій безцеремонно всівся на стіл, нахилився до дівчини й подивився в її гарні очі. — Можливо, ми не будемо гаяти часу, а сходимо кудись разом?

Станіслава посерйознішала. Не сердилася, радше мала змучений вигляд.

— Карпенко, я б ніколи не замутила з чоловіком, який поводиться, наче дурне хлопчисько.

Слова дівчини не зачепили Андрія, проте її втомлений вираз обличчя змусив трохи зависнути.

— Якщо ви не готові, Андрію, — продовжила вона, — тоді приходьте через три дні на друге перескладання. І не будемо влаштовувати цирк у стінах університету.

***

Те, що Карпенко не підготувався до іспиту, Ася зрозуміла одразу. Очі його невпинно дивилися на неї, немов вивчали кожну деталь зовнішності. Навіть трохи ніяково стало від тих темно-сірих райдужок і чорних широких зіниць. Сама не розуміла, чому саме так відповіла на пропозицію сходити на побачення.

Зловила себе на думці, що за інших обставин, у паралельній реальності залюбки прийняла б залицяння хлопця. Не через статки його батька чи гарненьке обличчя. Було щось у тих глибоких сірих очах таке, що заворожувало та притягувало до себе — якийсь особливий магнетизм.

Проте в реальному житті Ася знала, що між ними нічого не може бути. Найперше через її принципи й прищеплену з пелюшок «правильність». А найголовніше — через ситуацію, що трапилася ще за Асиного студентства з її одногрупницею.

Марія мала стосунки з одруженим викладачем. Вони таємно зустрічалися, проводили разом ночі, а іноді й цілі вихідні. Якось їх помітили разом, опісля пішли різноманітні чутки. Марія дуже побивалася з цього приводу, навіть скаржилася Асі, що викладач через народження дитини не хоче кидати свою дружину заради нового кохання. А якби все ж зробив це, то все стало б на свої місця, й студенти припинили б пліткувати. Ася тоді не погодилася з нею: сказала, що чуток би це не спинило. Проте Марія лише відмахнулася. Студентка вірила тільки у свої фантазії.

А потім вона завагітніла. Якось прийшла на пару й похвалилася всім присутнім, що чекає дитину від свого коханого. Студенти лише посміялися з неї. Ніхто, крім Асі та ще двох дівчат, не підтримав бідну Марію.

Закінчилося все доволі трагічно: батьки дівчини довго розбиралися з деканом і тим самим викладачем, якого потім звільнили. Він, звісно ж, залишився з дружиною, а Марія з відчаю вкоротила собі віку просто в університеті.

Після тієї печальної історії ректор особисто попередив усіх — і студентів, і викладачів, — що стосунків між ними не повинно бути. Інакше — звільнення з роботи чи ганебне відрахування з університету. Остання погроза була більш неофіційною, тобто причину для вигнання могли знайти будь-яку. І такі прецеденти траплялися кілька разів — студенток відраховували за стосунки, навмисне завалюючи на сесіях.

Друге перескладання виявилося більш вдалим. Станіслава була приємно здивована змінами у зовнішності й поведінці Карпенка. Перед нею ніби постала інша людина. Доросла, вихована. Серйозна. Тільки погляд анітрохи не змінився. Андрій так само пронизував її очима, змушуючи невпинно дивитись у райдужки, що нагадували похмуре осіннє небо.

Як завше, опустивши маску на підборіддя, вона усміхнулася студентові й запропонувала витягти білет.