Епілог

Я дивилася на свою красуню-сестричку і не могла повірити, що вона вже така доросла. Сьогодні в неї важлива подія, як і в кожної одинадцятикласниці. Вона одягнула красиве вишите плаття, а я накрутила її довге волосся. На голову Кіра наділа ще віночок і з задоволеною усмішкою подивилася у дзеркало. 

— Ну, як тобі? — спитала я і подивилася на неї у відображенні.

— Ти найкраща! — сказала вона і покрутилася перед дзеркалом. — Дякую, що допомогла мені.

— Ох, навіть не віриться, що ти вже така доросла, — мовила я й обійняла сестру.

— Ну все, досить! — заговорила Кіра і відійшла від мене. — Ти ж знаєш, що я не люблю обійматися, і роблю це дуже рідко.

— У тебе ще просто не з'явилася та людина, тепло якої тобі б хотілося відчувати, — сказала я й усміхнулася.

— Ой, давай без тих твоїх романтичних словечок. Я ніколи не закохаюся, і в мене ніколи не буде таких стосунків з хлопцем, як у тебе з Владом, — відповіла Кіра.

— Ну-ну, — усміхнулась я. — Це ми ще побачимо.

— Дівчатка, чого ви так довго? Ми вже запізнюємося! — почули ми голос тата.

— Чорт! Ти заговорила мене! — сказала сестра і вибігла з кімнати. — Через тебе я запізнюсь на урочисту лінійку. 

— Не хвилюйся, у цьому нема нічого страшного! — впевнено сказала я.

— Ага, особливо, коли в мене перший вірш, — роздратовано відповіла Кіра.

Ми сіли в татову машину і швидко поїхали до школи. На щастя, ми якраз встигли. Кіра вибігла з машини і почала вітатися зі своїми подругами. Я теж вийшла і вже в залі побачила маму і Влада. 

— Я тут! — сказала я і сіла біля Влада. 

— Привіт, доню! — привіталась мама і взяла мене за руку.

Хоч я і продовжую з нею жити, але час від часу ночую у Влада. Мама все розуміє і каже, що діло молоде. Батько все ще не розмовляє з нею, і вони тепер офіційно розлучені. Дядько Сергій не покинув Ліну, і вони переїхали назад до себе. Тітка Катя влаштувалася на роботу в садочок і тепер весь час проводить з дітками. Ну, а моя мама вже створила дві колекції і стала відомим дизайнером. Єва переїхала в іншу країну, але я дуже сподіваюсь, що вона повернеться. Причиною цього стало те, що мама знайшла її щоденник, у якому дівчина писала свої зізнання в почуттях до зведеного брата. Наталія Іванівна не могла дозволити, щоб її шлюб зруйнувався, тому відправила дівчину в іншу країну. Часом мені її дуже не вистачає. 

Через деякий час на сцені з'явилися всі одинадцятикласники, і почалась урочиста частина. Перше вересня, як-не-як. Серед усіх учнів я помітила одного хлопця, якого раніше не було в їхньому класі. Але в мене було таке відчуття, що я його раніше десь бачила.

— Владе, ти не знаєш, що це за хлопчик? — спитала я і показала на нього.

— Та це ж молодший брат Артура, — відповів Влад, і я одразу ж згадала.

Після розлучення батьки поділили хлопців між собою. Менший поїхав з мамою, а Артур залишився. Пам'ятаю, як у третьому класі Кіра побила його при всіх. Оце їй перепало тоді від тата! Цікаво, хлопець не забув про цей випадок? Ех, відчуваю, що цей рік у Кіри буде дуже веселим!

Після всіх урочистостей, ми з Владом попрощалися з рідними і поїхали кудись. Хлопець сказав, що підготував мені сюрприз, а я не розуміла, куди він мене везе. Згодом ми зупинилися в якомусь полі. Усюди були новобудови та недобудовані будинки, але природа заворожувала своєю красою.

— Куди ти мене привіз? — спитала я, коли вийшла з машини. 

— Зараз ти все зрозумієш! — відповів Влад і широко усміхнувся. — Знаєш, на чому ти зараз стоїш?

Я подивилася вниз і побачила зелену траву. Хм, до чого він веде?

— Владе, ну, не тягни! — почала благати я.

— Добре, — погодився хлопець, — ти стоїш на нашому майбутньому будинку!

— Що? — скрикнула я і закрила рот руками.

— Ага, я купив цю ділянку.

— Ти жартуєш? — радісно сказала я.

— Цей будинок ми побудуємо разом. За своїм дизайном.

— Не можу повірити! Де ти взяв гроші?

— Я ціле літо працював у твого батька, і ми продали два масштабних проекти, — сказав Влад, а я не змогла стримати усмішку.

— Ми справді збудуємо будинок разом? — перепитала я.

— Дуже великий будинок, — відповів Влад і підняв мене на руки.

Я скрикнула від здивування, а хлопець почав крутитися. 

— Дано, я тебе кохаю! — у повний голос почав кричати хлопець, а я сміялася, як божевільна. 

Нарешті я була така щаслива! І нехай доля підкидала нам різні сюрпризи, але воно того варте, якщо в кінцевому результаті я стала комусь потрібною, коханою та такою живою.