Розділ 31

— Попрощатися? — перепитала я і затамувала подих. 

— Так. Я знаю, що завдав тобі багато болю і неприємностей, тому щиро прошу вибачення, — сказав хлопець й усміхнувся. — Надіюсь, ти справді будеш щаслива. 

— Чекай, а як же тітка Катя? Ти готовий її залишити? — спитала я. 

— Вона дуже змінилася завдяки тобі. Уже нема тої розбитої і розгубленої жінки. До речі, дякую тобі за те, що розповіла їй правду. Мені було страшно, що в неї знову станеться приступ, але все вийшло навпаки. 

— Я рада, що в неї все добре, — сказала я і понурила голову.

Хотілося кричати та просити його залишитися, але я просто не могла. «Гордість?» — спитаєте ви. «Страх.» — відповім я. Мені було дуже страшно знову довіритись йому, а потім розчаруватися. Я боялася вкотре зізнатися в своїх почуттях і не отримати взаємності у відповідь. «Дурепа.» — скажете ви. «Закохана.» — відповім я. 

— Дякую тобі за все, — мовив Влад і міцно обійняв мене. — За те, що підтримала мою маму. За те, що весь цей час була зі мною. За те, що кохала мене.

Я притиснулася щокою до його грудей і відчула, що почала текти перша сльоза.

— Пробач мені, — сказав хлопець. — За те, що робив тобі боляче. За те, що бажав тобі зла. За те, що ненавидів тебе. 

Я стояла і не хотіла вірити, що це все відбувається насправді. Мені ніби відняло мову, і я не могла нічого відповісти. 

— Ти дійсно їдеш звідси? — з надією в голосі спитала я.

— Я приїхав сюди, бо хотів ненавидіти тебе, хотів, щоб ти страждала. Це все вже давно пройшло і зараз... — хлопець відступив, а мені одразу ж стало холодно. — Зараз мене нічого не тримає тут. Прощавай!

Він подарував мені ніжний поцілунок в губи на прощання і сів у машину. Я відчула, як сльози почали текти по моїх щоках. Влад поїхав і знову розбив мені серце. Якби ж він сказав, що кохає мене, то я б кинулась йому на шию і попросила вибачення за всі ті дурниці, що йому наговорила.

«Мене нічого тут не тримає.» — це були його останні слова. Він попрощався без жодних зізнань та проявів своїх почуттів. Може, треба було накричати на нього, побігти за ним і сказати, що я все ще його кохаю!

«Страх?» — спитаєте ви. «Гордість.» — відповім я. 

Це кінець? Напевно, так. 

У квартиру я піднялася зовсім без настрою. Мама хотіла поговорити зі мною, а я просто пішла до себе в кімнату і зачинилася. Я сіла на підлогу й сперлась спиною до дверей. Сльози, схлипування і ридання виривалися з мого горла. Мені було так боляче, але ж я сама і винна. Я так легко й просто його відпустила.

Цілий тиждень пройшов з того часу, як я розмовляла з Владом. Він, напевно, уже давно поїхав, а я все ще сильно шкодувала, що не розповіла йому про свої почуття. Я вирішила, що пора вже все забути і відпустити.

Уперше за цілий тиждень я вийшла з дому. Зайшовши в перший квітковий магазин, я купила вісімнадцять білих троянд. Це були улюблені квіти Соломійки.

Коли я побачила перед собою високу браму на кладовище, то всі мої страхи, ніби ожили. Але я швидко похитала головою і пішла в бік могили.

Останній раз я була на кладовищі тоді, коли мене залишив тут Влад. Я завжди боялася цієї мертвої тиші. Дійшовши до потрібної могили, я поклала квіти на білий сніг. Я почала розповідати Соломійці про всі свої відчуття, про те, як сильно кохаю Влада, про те, як шкодую за той вчинок. Я щиро попросила вибачення і відчула, що хтось поклав мені руку на плече. Я налякано відступила і побачила тітку Катю.

— Вибачте, — зібравшись з думками, сказала я, — я вже йду геть. 

Я зібралась обійти її, але вона зупинила мене. Тітка Катя сумно посміхнулася і взяла мене за руку.

— Тобі не варто йти звідси, через те, що прийшла я.

— Але ж ви не хочете мене бачити! — сказала я зі сльозами на очах.

— Не хотіла раніше, а зараз я нарешті змогла зрозуміти тебе, — відповіла жінка.

— Справді? — здивовано спитала я. — Ви мені пробачили?

— Я знаю, що пережила ти і твоя мама. Мені шкода, що в такому молодому віці тобі довелося стільки всього витерпіти. Повір мені, я бажаю тобі лише добра., — сказала жінка й усміхнулася. — Звісно, я пробачила тобі. Ти повернула мене на цей світ і дала зрозуміти, що не потрібно забувати про своїх рідних. 

Я обійняла жінку і міцно притиснулася до неї. Вона пригорнула мене, наче свою доньку, і я зрозуміла, що, не зважаючи на всі страждання, я знайшла рідних мені людей. 

Ми поверталися з кладовища з тіткою Катею, і вона запросила мене в гості. Я не могла їй відмовити, тому без вагань погодилась. Усю дорогу вона розпитувала мене про ту ситуацію з Ліною. Вона уважно слухала, а я просто розповідала. 

Коли ми зайшли в будинок, то я одразу ж почула шум на другому поверсі.

— Хто це там? — спитала я, і моє серце завмерло.

— Зроби все, щоб він не поїхав.— сказала мені тітка Катя, а я швидко кивнула.

Влад тут! У мене ще є можливість усе виправити. Коли я підійшла до його спальні, то помітила, що хлопець складає речі.

— Що ти робиш? — голосно спитала я і зайшла в його кімнату, сильно гримнувши дверима.

— Дана? — здивувався він.

— Навіщо ти це робиш? — сердито сказала я.

— Роблю що? — роздратовано спитав хлопець. — Складаю речі?

— Ти знову тікаєш від свої проблем, — крикнула я. — А ще й від почуттів!

— Мені здається, що ми з тобою вже все обговорили. 

— А я так не думаю! Чому ти постійно закриваєш своє серце? Чому не можеш просто зізнатися?

— Зізнатися в чому? — крикнув Влад. — У своїх почуттях до тебе?! А що це змінить?

— Та це все змінює! — сказала я і скинула його валізу з ліжка. — Ти нікуди не поїдеш, поки не розкажеш мені про свої почуття. 

— Навіщо щось говорити? Ти ж ненавидиш мене і ніколи не будеш мені довіряти!

— Я могла б спробувати! 

— Дано, я не хочу робити тобі знову боляче, — сказав Влад і підняв валізу.

— Ти вже це робиш! — крикнула я.