Розділ 30

Я була дуже рада, що нарешті помирилася з батьком. Після нашої розмови мені стало набагато легше, і я була йому вдячна за підтримку. Тижні минали, а я нарешті відчувала себе трішки краще. Від Влада не було ні слуху, ні духу, та й я майже забула про нього. Хм, кого я обманюю? Звісно, я думаю про нього кожну вільну хвилину, але все ж намагаюся заглушити в собі цей біль. 

Ми з мамою досить непогано жили разом. Вона стала для мене дуже близькою, навіть більше, ніж раніше. Хоча, якщо згадати, як вона поводилася зі мною, то не дуже віриться в її зміни. Я так і не спитала в неї про домовленість з Владом. Чому? Напевно, я боялася, що вона почне запевняти мене в його невинності. Хоч раніше мама вважала його жахливою людиною, то зараз зрозуміла, що сама не краща. Так само, як і я. Світлана все ж таки виїхала з країни. Не скажу, що мене це засмутило, але треба їй подякувати за те, що підштовхнула зізнатися в усьому тітці Каті. Щодо неї, то вона досі не хотіла мене бачити, а я і не намагалася. Навіть не знаю, чи в порядку вона. Декілька разів просила Єву дізнатися, але вона завжди казала, що не помічала її. 

— Як там твоя колекція? — спитала я в мами, коли вона повернулася з роботи. 

— Дано, я така щаслива. Ми вже придумали весь каталог, а з наступного тижня планується пошиття. Ці сукні — це щось неймовірне, — відповіла вона і сіла пити зі мною чай. — До речі, у мене сьогодні була зарплатня, тож я вже віддала всі борги Наталі.

— Справді? Це чудово! — радісно сказала я.

— Ага, і саме тому я купила торт, — мама витягнула з пакету велику коробку.

— Це мій улюблений?

— Так, шоколадний. Я знаю, що ти не їси солодкого так пізно, але думаю, що сьогодні можна, — відповіла мама і почала розраховувати.

— Сьогодні нам можна все! — з усмішкою відповіла я. 

— До речі, я бачила Катерину. Зустрілися в супермаркеті, — раптом сказала мама. — Я перепросила в неї за те, що не дозволяла тобі з нею бачитись.

— І як вона? — стурбовано спитала я.

— Здається, уже змирилася з тією ситуацією. Хоч і була не надто говірка. 

— Я рада, що з нею все гаразд.

— Знаєш, мені дуже соромно, що я ображала цю жінку, — зізналась мама, і я помітила в її очах сльози. — Можливо, просто ревнувала тебе до неї. Боялася, що вона стане для тебе ріднішою, ніж я. А потім ще та моя таємниця. Я думала, що ти не захочеш мене знати, не будеш спілкуватися з матір'ю-вбивцею. У мене був панічний страх того, що ти все дізнаєшся. Ти говорила, що стала важливою людиною в житті Катерини, а мені було так боляче. Увесь цей час я жила в страху і не могла нікому про це розповісти. 

— Мамо, невже ти справді думала, що я проміняю тебе на когось? — сказала я і обійняла її.

— Потім я вирішила розповісти всю правду Каті, але Влад мене зупинив. Він дуже боявся за її здоров'я і попросив, щоб я мовчала. Я погодилася за однієї умови...

— Щоб він доносив тобі всю інформацію, — продовжила замість неї я.

— Так. Він спочатку відмовився і сказав, що не буде цього робити. Насправді Влад дуже хороший хлопець.

— Хм, такий хороший, що погодився на твою пропозицію, — фиркнула я.

— Послухай мене, це дуже важливо, — сказала мама і подивилася мені в очі. 

— Ти ж не змушувала його. Він сам погодився і зробив це свідомо, — уточнила я.

— Після того, як він відмовив мені, я вирішила ризикнути і написала листа-зізнання, у якому розповіла про твою причетність. Я підкинула його до поштової скриньки, але якимось чином цей лист потрапив до рук Влада. Він був дуже розлючений, а я знову запропонувала йому ту домовленість. У пориві злості він погодився, а я була рада, що все склалося саме так. 

— Мамо, мені здається, чи ти зараз намагаєшся виправдати його в моїх очах? — спитала я і пильно подивилася на неї.

— Я ж бачу, що ти сумуєш за ним. Помічаю, як сильно ти його кохаєш, — сказала мама і взяла мене за руку. — Я дуже добре знаю відчуття розлуки.

Я не зрозуміла, чи це вона мала на увазі Дмитра, чи батька? Надіюсь, що все ж таки другий варіант. Мені б дуже хотілося, щоб вони помирилися. 

— Він мене не кохає, — сумно сказала я. 

— Сонечко, якщо він тобі цього не говорив, то не означає, що це неправда. Кохають не словами, а вчинками, легкими дотиками, солодкими поцілунками та ніжними обіймами. Тобі можуть говорити прекрасні речі про кохання, але вони ніколи не зрівняються з тими відчуттями, які з'являються в тобі, коли саме він поруч. П'янке тремтіння всередині, бурхливі «метелики» в животі, схвильовані погляди — це все кохання. Якщо між двома є справжні почуття, то слова нікому не потрібні. Інколи мовчання — солодше будь-яких фальшивих розмов. 

— Які прекрасні слова, — зауважила я. — Оці всі відчуття, які ти зазначила, у мене, звісно, були, а от щодо Влада сумніваюся.

— І дарма. Ти навіть не уявляєш, як сильно він хвилювався, коли ти пішла на ту зустріч з Дмитром. Помітив, що з тобою щось не так, і простежив, а потім повідомив мені. Боявся, щоб з тобою нічого не сталося. І я його дуже добре розуміла. Усе ж таки Дмитро стільки часу просидів у тюрмі, а ти отак сама пішла з ним на зустріч.

— Я лише хотіла дізнатися всю правду.

— Знаю і дуже шкодую, що не розповіла тобі цього сама. 

— Мамо, а чому ти була проти моїх стосунків з Владом? Ти ж ніколи не хотіла, щоб ми були разом, а тепер виправдовуєш його.

— Просто я думала, що це все було дитячою прив'язаністю і не більше. А потім я частіше помічала схожість між вами і мною з Дімою. Такі ж закохані та щасливі, коли разом, тому я не хочу, щоб тобі було боляче. От і все! — відповіла мама й усміхнулася. 

Раптом ми почули стук у двері. Навіть не знаю, хто б це міг бути? Я  відчинила двері, і в квартиру увірвалась розлючена Ліна. Я здивовано витріщалася на неї, а мама налякано відійшла на декілька кроків. Мені стало дійсно страшно, але я намагалась це не показувати.

— Чого ти прийшла? — спитала в неї мама.