Розділ 28

Мені дуже хотілося зустрітися з Ліною чи Дмитром і поговорити. Та ці два тижні були для мене дуже складними. Через постійні проблеми, я зовсім забула про навчання. Довелося нашвидкуруч доробляти проекти, а також здавати всі недоробки. Залікова сесія нарешті закінчилася, але розпочались екзамени. Перші, звісно, були дуже хвилюючими, але склала я їх досить непогано. Сьогодні у нас був останній екзамен. А потім на мене чекає цілий місяць свободи у вигляді канікул. 

— Ми вільні! — радісно закричала Єва і почала розмахувати заліковкою, коли ми вийшли з аудиторії. 

— Нарешті! — сказала я й усміхнулася.

— Ну то що, йдемо святкувати здачу останнього екзамену? — спитала в мене дівчина.

— Навіть не знаю, — розгублено відповіла я.

Усе ж таки у нас з мамою зараз не надто хороше становище, щоб я могла дозволяти собі різні святкування. Звісно, мені б хотілося, але я не можу просити в мами грошей, яких у нас просто нема.

— Єво, ти ж знаєш, що я зараз у скрутному становищі, — почала відмовлятись я.

— Якщо ти хвилюєшся через гроші, то не варто. Я все заплачу.

— Навіть не думай про це, — відповіла я. — Твоя мама і так нам підшукала квартиру та грошей дала. Я не можу тепер ще й у тебе брати.

— Але як не відсвяткувати першу здану сесію? — ображено сказала дівчина. — Не розумію, чому ти відмовляєшся? 

— Єво, давай так, — мовила я. — Коли в мене будуть свої кошти, то ми обов'язково відсвяткуємо. Можливо, це буде на канікулах, а може, і пізніше, гаразд?

— Добре. Я просто думала, що ми з тобою так відірвемось сьогодні в клубі! — сказала подруга, коли ми йшли до виходу.

— Ми ще добряче відірвемось, але не цього разу, — відповіла я та усміхнулася.

Але усмішка моя була недовгою. Уже на парковці я помітила Влада, який стояв біля свого автомобіля. Поруч були Артур та Ігор. Напевно, у них теж був сьогодні якийсь екзамен. Я різко обернулася і подивилася на Єву.

— Напевно, я сьогодні піду пішки, — повідомила я подрузі.

— Не дурій! — сказала вона. — Я ж обіцяла, що відвезу тебе, значить так і буде. Тобі до вашої квартири годину йти, а зараз ще й так холодно.

— Але там Влад, і я не хочу, щоб він мене побачив.

— Тобі не пощастило. Я вже давно тебе помітив, — почула я за спиною голос хлопця. 

— Навіть не знаю, чи радіти мені, що ти за декілька секунд встиг мене побачити, —  відповіла я і повернулася до нього обличчям.

— Нам треба поговорити, — мовив Влад і подивився мені прямо в очі.

— Здається, що я вже все тобі сказала.

— Дано, я вже тобі пояснював і можу ще раз це зробити.

— Не треба! — перебила я його. — Не хочу слухати, як сильно ти хвилювався за свою матір. Я вже це чула, і з мене досить! 

— Тобі складно мене зрозуміти? — спитав хлопець і нахмурився.

— А тобі? — різко сказала я. — Скільки разів я говорила, що дуже шкодую про той вчинок, а ти все одно жив лише ненавистю до мене. 

— Це неправда! — заперечив він.

— Помста! Помста! Помста! — закричала я. — Тільки це було в твоїй голові!

— Так! — теж крикнув хлопець. — Спочатку я тебе ненавидів і хотів, щоб ти страждала. Так, у моїй голові були думки тільки про помсту. Але ти зовсім не знаєш, що було в моєму серці.

— Не знаю? — спитала я і гірко посміхнулася. — Пусто... У твоєму серці чорна і глибока діра, а знаєш чому? Тому що в тебе його просто нема! 

— Он значить, як ти думаєш! — він якось ображено подивився на мене. — Тобто ти вважаєш, що в мене нема до тебе почуттів?

— У тебе ні до кого нема почуттів, тому що ти думаєш тільки про себе самого. 

— Справді? Та я весь цей час хвилювався за тебе. Чи ти думаєш, що коли твоя мама запропонувала цю домовленість, я одразу ж погодився? Вона була проти наших стосунків та ще й шантажувала, що про все розповість мамі, але я все одно був зі тобою. 

— Ти був зі мною, тому що так було потрібно тітці Каті! От і все! — голосно сказала я.

Емоції переповнювали мене повністю. Мені хотілося кричати на весь світ про те, як сильно я його ненавиджу. Але серце зрадницьки нило від важкого болю.

— Це було лише частиною правди. Так, твоя присутність дуже допомогла моїй матері. Але в більшості це все було, тому що я так хотів. Мені потрібно було, щоб ти була поруч.

— Ти так хотів? Звісно, усе має бути так, як ти цього забажаєш. Але тепер ні! — сказала я і розвела руками. — Та твоя тупа гра закінчилася, і я більше не хочу тебе бачити. 

— Я лише хотів, щоб ти мене зрозуміла.

— Та я навіть не знаю тебе. Не здивуюся, якщо це ти розповів Ліні справжнє ім'я моєї матері, — сердито сказала я.

— Що? — здивувався хлопець.

— А як, по-твоєму, Дмитро дізнався про нас? Напевно, Ліна розказала, а вона у свою чергу дізналася від тебе.

— Ти хоч розумієш, у чому мене звинувачуєш? — голосно закричав хлопець. — Чи ти тепер у всіх своїх бідах будеш шукати мою причетність?!

— Буду, тому що я зовсім не довіряю тобі, — сказала я і відійшла від нього на декілька кроків. — Навіть якщо ти заради мене гори звернеш, я не буду тобі вірити. 

— А знаєш, що? Хай буде так! — впевнено сказав хлопець з якимось розчаруванням. — Навіщо я взагалі ось тут принижуюсь перед тобою? Намагаюся вибачитися? Хочеш гратися у слідчого і нажити собі проблем — грайся! Що хочеш роби, мені байдуже!

— От і добре! — швидко випалила я. — Тому ми сьогодні з Євою йдемо в клуб!

Я взяла Єву за руку і потягнула до її машини. Увесь цей час Влад і його друзі спостерігали за мною. Та й взагалі нашу розмову слухало пів університету. Та мені якось байдуже. 

— Ми дійсно йдемо сьогодні в клуб? — усміхаючись, сказала Єва.

— Так, йдемо, — відповіла я. — Як тільки в мене будуть гроші, то я тобі їх віддам.

— Перестань. Поговоримо про це іншим разом.

— Як же він мене вибісив! — сказала я і подивилася у вікно.

— Я бачу, але він тебе кохає, Дано, — заговорила Єва і подивилася на мене.