Розділ 27

— Тату, ми... — почала говорити я.

— Замовкни! — перебив мене батько. — Ви обидві сідаєте на диван і все розказуєте! Швидко!

Таким злим я його ще не бачила. Він просто почервонів від люті, а ми з мамою налякано подивилися одна на одну.

— Чого стали?! — закричав тато. — Кіро, ходи сюди! Ти чуєш?

— Чую! — сказала сестра і почала спускатися сходами. — Що це за крики з самого ранку?

— От зараз ці двоє і розкажуть! — сердито мовив батько.

Ми з мамою і Кірою сіли на диван, а тато вмостився навпроти. Він дивився на нас розлюченими очима, а я навіть нічого не могла сказати. 

— Я хочу почути всю правду про ці вбивства. І починаєш ти! — заговорив тато і подивився на мене.

Я глибоко вдихнула і відчула ком у горлі. Я так не хотіла, щоб він колись про це дізнався, але нічого вже не вдієш. Доведеться розповісти історію з самісінького початку.

— Це я змусила тоді Соломійку піти зі мною на озеро, — мовила я і понурила голову. — Вона не хотіла йти сама, а я сказала, що ви мені дозволили. Коли я прийшла додому, то збрехала мамі про те, що Влад буде з нами. Насправді він навіть не знав, що ми збиралися йти на озеро. Спочатку все було класно і весело, але потім Соломійка почала тонути. Я була така налякана і дуже сильно розгубилася. Згодом якийсь чоловік витягнув її, але вона вже була мертва. 

— Чому ти тоді сказала, що Влад мав бути з вами, але не прийшов? — спитав батько і з якоюсь відразою подивився на мене.

— Я боялася зізнатися вам у своїй брехні, — почала я і відчула, що по щоках потекли сльози. — Не хотіла тебе розчаровувати. Ти завжди так гордився мною, і я дуже сильно залежала саме від твоєї думки. 

— Не можу повірити! Моя донька мало того, що збрехала нам, та ще й причетна до смерті цієї бідолашної дівчинки! — здивовано сказав тато, а я продовжувала плакати. 

— Я не знала, що так вийде.

— Ти мала про це подумати! — батько з великим розчаруванням подивився на мене.

— Тату, ну Дана ж дійсно не думала, що таке станеться. Звідки вона могла про це знати? — обережно заговорила Кіра.

— Ти теж про це знала, та? — спитав батько, а сестра засоромлено кивнула. — І хто ще про це знає? Та чого я взагалі це питаю? Ви весь час тримали мене за ідіота!

— Це не так... — тихим голосом сказала я.

— От скажи мені, як? Як ти могла  дивитися в очі Катерині? Чи вона теж знає про твою причетність?

— Ні, не знає. І буде краще, якщо вона ніколи про це не дізнається, — відповіла я.

— Для кого буде краще? — закричав на мене тато. — Ти вже давно мала зізнатися в усьому, а спершу їй.

— Просто Влад сказав...

— Що сказав? Цей хлопець через тебе втратив сім'ю! Чи ти думаєш, що я не помітив, як до нього відноситься Катерина? А батько? Навіть не знаю, як він з тобою взагалі спілкується! Ти життя йому зруйнувала. Через твій безглуздий вчинок вони були змушені переїхати. Ти забрала в нього друзів, рідний дім, сім'ю врешті-решт!

— Я знаю! — крикнула я і витерла сльози. — І ти навіть не уявляєш, як мені складно! 

— Ти сама винна, — спокійно сказав тато. — Якби ти зізналася з самого початку, то все могло б бути по-іншому. 

— Але тоді я б не виросла у твоїй любові. 

— Тоді я зміг би тебе зрозуміти, бо ти була ще дитиною.

— А зараз? — плачучи, спитала я.

— Ти стала розчаруванням усього мого життя, — сумно відповів батько. — У мене були на тебе такі надії, але ти їх усіх зруйнувала. 

— Але ж..

— Дано, достатньо! — перебив мене батько і переключив свою увагу на маму. — Тепер ти розказуй.

Я повільно витерла сльози, але відчула значне полегшення. Рано чи пізно він все одно дізнався б всю правду. Я подивилася на маму, яка в цей час нервово перебирала пальцями. Деякий час вона мовчала, але потім, напевно, зрозуміла, що всі чекають, коли вона почне говорити.

— Насправді мене звати Тетяна, — схвильовано сказала мама. — Мій батько помер, коли я ще була дитиною. Ми з мамою жили удвох, і вона постійно працювала, щоб поставити мене на ноги. Після закінчення школи, я вступила в місцевий технікум на швачку. Там я познайомилася з Вірою. Ми одразу ж подружилися, а потім у моєму житті з'явився Дмитро. Це було кохання з першого погляду. Усі нам заздрили, і Віра не стала винятком. Вона почала на нього заглядатися, але я думала, що це все через заздрість. Коли мені було вісімнадцять років, моя мати померла, і я залишилась одна. Дмитро вирішив мене підтримати, тому запропонував мені одружитися. Я, звісно, погодилась. Він навчався в університеті, і ми не могли собі багато чого дозволити. Тому я  влаштувалась офіціанткою після занять. Одного разу нас запросили на день народження його друга. Я тоді була на роботі, тому Діма пішов сам. Тож я цілу ніч працювала, а він веселився. Я розповіла своїй напарниці про те, що мала бути на вечірці. Вона вирішила, що нас двох і так забагато, тож змусила мене піти додому. Я була дуже рада і хотіла зробити йому сюрприз, але вийшло так, що сюрприз зробили мені. Коли я прийшла до нього у квартиру, то подзвонила у дзвінок. Я чекала, що Дмитро мені відчинить, але на порозі з'явилася Віра. Вона почала говорити мені образливі слова й брехати, що нібито вони з Дімою разом. Я одразу ж забігла в спальню і побачила, що він п'яний. Дмитро лежав на ліжку і взагалі не реагував. Він дуже рідко пив, а цього разу, напевно, вона сильно напоїла його. Віра продовжувала кричати, а потім вдарила мене. Я не розуміла, що з нею відбувається. Вона ніби збожеволіла. А потім...

Я спостерігала за мамою, і мені справді стало її шкода. Їй було всього вісімнадцять, а вона вже встигла стільки пережити. Без батьків, зі зрадою подруги і коханого. 

— Потім... — продовжила мама і почала плакати. — Я хотіла відштовхнути її від себе, але не розрахувала сили. Віра впала і вдарилась головою об кут тумби. Вона лежала і не рухалась, а навкруги почала розливатися кров. Я намагалася привести її до тями, а потім зрозуміла, що вона мертва. Мені стало так страшно. Дмитро був не в адекватному стані, а на підлозі лежало тіло Віри.