Розділ 26

Я відчувала таку злість й огиду. Навіть не так за нього, як за себе. Закохатися у людину, яка тебе просто використовувала? Як взагалі можна було бути такою тупою? Я швидко витерла сльози, що текли з моїх очей.

— Даночко, пішли додому, — з якимось жалем сказала мама.

Вона взяла мене за руку, але не так, як раніше. Мама не тягнула і не завдавала болю, а навпаки ніжно доторкнулася, ніби захотіла дати підтримку. 

— Мені треба з ним поговорити! — крізь сльози сказала я і забрала свою руку.

Важко зітхнувши і похапцем витерши сльози, я попрямувала в бік хлопця. Він помітив, що я йду до нього, і відразу випрямився. 

— Як ти міг? Я тобі довіряла, а ти? Навіщо? — закричала я і почала бити його в груди.

— Так, я це заслужив. Але все не так просто! — сказав він і схопив мої обидві руки.

— Не так просто? Ну, то, може, ти не доносив моїй матері? Не стежив сьогодні за мною? — продовжувала кричати я.

— У нас з твоєю мамою була домовленість: вона не розповідає моїй мамі правду про смерть Соломійки, а я натомість дізнаюсь у тебе про всю інформацію, яку ти змогла зібрати, — сказав Влад і відпустив мене.

— Невже це було так важливо? Чому ти не хотів, щоб моя мама розповіла правду тітці Каті?

— Просто мама так звикла до тебе. Ти стала для неї наче рідна донька. Якщо вона дізнається правду, то зламається. Я лише хвилювався за її здоров'я, — розповідав Влад, а я навіть не хотіла цього слухати.

— Але як же я, а? — почала кричати. — Ти хоча б подумав про мої почуття? Я відкрила тобі свою душу, а ти просто розтоптав її. Господи, та я спала з тобою! Це теж було частиною твого бридкого плану? 

— Дано, це все було по-справжньому. 

— Я думала, що ти кохаєш мене! — крізь сльози сказала я і схопилася за голову. — Я думала, що ти теж щось відчуваєш! А ти ще досі хотів помсти? Хотів, щоб мені було боляче? Щоб я страждала? Ну що ж, вітаю! Тобі це вдалося.

Я відступила на декілька кроків від нього і з відразою подивилася в такі до болю ненависні блакитні очі.

— Дано...

— Мовчи! — перебила я його і витягнула вперед руку. — Я не хочу тебе слухати! Ти жалюгідний хлопчисько, який, крім ненависті, більше нічого не відчуває! Який же ти огидний! Я ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу!

Мені хотілося втекти від нього, від свого життя, від цих інтриг. Але я мушу бути сильною. У мене ще є одна незавершена справа: я повинна дізнатися всю правду, від самісінького початку. 

— У мене є до тебе одне-єдине прохання, — сказала я, коли вже зовсім не могла плакати. — Скажи мені місце проживання Ліни.

— Що? — здивувався хлопець. — Ось через це я і розповів все твоїй мамі! Саме тому доніс їй про те, що ти пішла на зустріч з цим злочинцем.

— Яке ти маєш право мені забороняти зустрічатися з кимось? — голосно сказала я.

— Я лише не хотів, щоб ти втручалася в ці справи. У мене не було бажання тебе образити, а навпаки — я хотів тебе захистити, — відповів Влад і сумно посміхнувся. — Мені здавалося, що ти зможеш мене зрозуміти.

— А я лише хотіла дізнатися правду! — голосно крикнула я. — Уся та допомога з проектами, турбота, розмови, нібито ти мене цінуєш, — це все було тільки для того, щоб я тобі всю інформацію на блюдечку піднесла, так? Чи ти думаєш, що скажеш декілька слів про те, як сильно хотів мене захистити, і я розтану? Скажи мені, де її чортова квартира!

— Добре! — теж крикнув Влад. — Роби що хочеш, бо тепер мені справді байдуже на тебе. Я надішлю повідомлення з її адресою.

— Надіюсь, ти цього разу не будеш брехати, — сказала я і розвернулася, щоб піти геть.

Мама ще досі стояла неподалік і чекала на мене. Я не хотіла з нею говорити, тому просто пройшла повз. Напевно, вона зрозуміла, що мені нестерпно її бачити, тому повільно пленталась ззаду, коли я йшла спереду. Мене всю трясло від злості та образи. Уже біля будинку я спотикнулася об якийсь камінь. Зі всієї сили я штовхнула його ногою. У дім я зайшла така ж розчарована. Просто роздягнулася і лягла на ліжко. Сльози продовжували текти, але я вже не могла стільки плакати. 

Я почула легенький стук, і в кімнату зайшла Кіра. Вона сумно подивилася на мене і лягла збоку.

— Що з тобою? — спитала в мене сестра.

— Усе так жахливо! — ледь стримуючи сльози, відповіла я. — Ну, чого моє життя таке паскудне?

— Дано, що сталося? — стурбовано спитала Кіра.

— Я закохалася в нього всім серцем, а він...він просто використав мене! — сказала я і знову розридалася.

— Ти це про Влада?

— Виявляється, у нього була домовленість з мамою.

— Що? — здивувалася Кіра й обійняла мене за плечі. 

— У нього був план: він втирається мені в довіру, я розповідаю йому все, про що дізналася, а потім він доносить цю всю інформацію мамі. Ну, а вона натомість не розповідає тітці Каті, що я винна в смерті Соломійки.

— От же ж придурок, — сердито відповіла Кіра. — Ти хоч не наробила там всяких дурниць?

— Наробила! — сказала я і почала ще більше плакати. — І мені огидно від самої себе.

— Ну, чого ти? — сестра стала мене заспокоювати. 

— Мені соромно, — зізналась я. — І дуже боляче. У мою душу просто наплювали, та ще й розтоптали гордість. 

— Хочеш я поб'ю цього Влада? Може, тобі стане легше, — сказала сестра, а я вперше усміхнулася.

— Знаю, що ти любиш битися, — відповіла я. — Мабуть, я просто забуду про нього.

— Ти справді думаєш, що зможеш так легко забути його? — спитала Кіра і подивилася на мене. 

— Знайдеться інший, — відповіла я і просто потиснула плечима. — Хіба мало навкруги хлопців?

— Ти стільки часу думала про цього Влада, — захопливо сказала Кіра. — Невже справді вважаєш, що якийсь інший хлопець зможе замінити його в твоєму серці?

— Так, я не зрозуміла. Ти на чиєму боці?

— Звісно, на твоєму! І я хочу, щоб ти була щаслива. Може, тобі варто зрозуміти його?

— І навіщо ти тільки зайшла сюди? — роздратовано сказала я. — Ти ще дуже мала і нічого не розумієш! Можливо, краще змінимо тему?