Розділ 25

Я дуже сильно хвилювалася, тому що раніше нікого не підпускала до себе так близько. Звісно, розум говорив мені відштовхнути його й забути про це, як страшний сон. Але мої відчуття взяли наді мною верх. Я схопила краї його футболки і повільно зняла її. Чи сумнівалася я в тому, що роблю? Так. Чи шкодувала про те, що відкрилася Владу? Звісно, ні. Після палких поцілунків хлопець поклав мене на ліжко. 

— Ти впевнена, що хочеш цього? — спитав у мене Влад, а я лише кивнула. 

Коли він отримав мою згоду, то без вагань піднявся наді мною. Я притягнула його до чергового поцілунку й блукала своїми руками по тілу хлопця. Він ніжно цілував мою шию, поступово спускаючись нижче. Усередині були такі дивні відчуття, але мені це шалено подобалось. Я хотіла відчувати тепло його губ всюди. 

— Готова? — хриплим голосом спитав хлопець.

— Готова, — відповіла я і міцно зажмурила очі.

Я знала, що це не буде надто приємно, але згодом біль змінився чимось зовсім іншим. Звісно, я читала в книжках про таке і не очікувала якихось феєрверків. 

Коли ми вже обоє були повністю втомленими, то просто обійнялися і заснули. 

Зранку я прокинулася, коли Влад ще спав. Він виглядав так мило, злегка нахмуривши брови. Я згадувала вчорашню ніч і відразу ж почервоніла, але не змогла стримати посмішки. 

— Ти вже прокинулась? — сонним голосом спитав хлопець і повільно відкрив очі.

Якщо він помітив, що я не сплю, значить зрозумів, що я на нього витріщалася. Як же соромно!

— Як ти? Виспалась?

— Угу, — відповіла я і відчула, як почервоніли мої щоки. 

— Усе нормально? Нічого не болить? — спитав Влад, а я була здивована проявом турботи від нього. 

— Здається, усе добре, — відповіла я і зарилася в ковдру. 

— Соромишся, — зауважив хлопець й усміхнувся.

— Чого б це? — випалила я. — Нема мені чого соромитись!

— Ти така мила, коли дратуєшся.

Це мені здалось, чи Влад справді назвав мене милою? Я продовжувала витріщатися на нього, а він просто сміявся.

— Ей! — сказала я і штовхнула його ногою. — Що смішного?

— Нічого, — відповів хлопець і сів на ліжку. — Йду зроблю нам каву. 

— Мені чай! — швидко сказала я.

— Точно, ти ж не п'єш кави.

Влад почав одягатися і простягнув мені свою футболку. Я без вагань прийняла її, але поки не вилазила з-під ковдри. 

— Чого ти не одягаєшся? — спитав у мене Влад і хмуро подивився.

— Я чекаю, поки ти вийдеш, — засоромлено сказала я.

— Чого я там не бачив? — відповів хлопець і нахабно посміхнувся.

— Влад! — сердито сказала я і знову штовхнула його. 

— Уже виходжу! — мовив хлопець і підняв дві руки. 

Він швидко поцілував мене в губи і вийшов з кімнати. Я ще лежала декілька хвилин в легкому ступорі.

Потім я все ж одягнула його футболку і спустилася на кухню. Я подивилася на стінний годинник і побачила, що вже одинадцята година ранку. Чорт! Зовсім забула повідомити комусь, що не буду вдома. 

Я витягнула з куртки свій телефон та помітила пропущені дзвінки і повідомлення від мами, Кіри та Єви. Перечитавши всі повідомлення, мені стало страшно повертатися додому. Мама прямо таки лютувала, але, на щастя, Єва сказала їй, нібито я ночую в неї. Хоча, знаючи свою мати, сумніваюся, що вона повірила. Я швидко написала Кірі повідомлення, що скоро повернусь і підійшла до Влада. Він якраз зробив собі каву, а мені чай. Також хлопець приготував яєчню з беконом. Я сіла на стілець і почала їсти.

— Ммм, — потягнула я. — Смачно. 

— Бо приготовлено з любов'ю! — сказав хлопець й усміхнувся, а я ледь не подавилася шматком сніданку.

Не може такого бути, щоб Влад так просто сказав про кохання! Я витріщалася на нього і не знала, що сказати, тому просто продовжила їсти. 

— Як там твоє розслідування? — згодом спитав Влад. 

Я трохи підозріло подивилася на нього, але, здавалося, що йому це справді цікаво. Тож я розповіла про зустріч з тим Дмитром, і весь цей час Влад слухав мене й хмурився. Я не уточнила, що повинна бути ще одна зустріч, і не говорила про нашу з Дмитром гру. 

— Чекай, — перебив мене хлопець, — ти бачилася з вбивцею?

— Так. Тобто, я не знала, що він злочинець. Я думала, що він мій дядько. 

— Дано, ти хоч розумієш, як це небезпечно! — сердито сказав хлопець. 

— Цей Дмитро мені нічого не зробив. Він лише хоче, щоб я дізналася правду. 

— Тобі чому він тобі її просто не розкаже, а призначає зустрічі?

— Тому що це для нього така собі гра, — відповіла я.— Напевно, він хоче, щоб мама боялась його. 

— Ти більше не будеш з ним бачитися! — різко сказав Влад. 

— Що? Чому? — закричала я. 

— Тому що він небезпечна людина, — сказав хлопець і піднявся зі стільця. 

— А хто, по-твоєму, тоді я? Така ж, як і він вбивця?

— Господи, Дано! Не перекручуй мої слова, — важко зітхнув хлопець.— Я лише хвилююся, щоб з тобою нічого не трапилося.

— Я розумію, але це стосується моєї сім'ї, — впевнено сказала я.

— Ти точно хочеш знати цю правду?

— Я просто заплуталась і навіть не знаю, кому вірити, — відповіла я.

Влад підійшов та обійняв мене. Я зарилася носом в його груди і міцно притиснулася. Він проводив руками по моєму волоссю і ніжно поцілував у голову.

— Ти ж знаєш, як сильно я ціную тебе? — згодом сказав Влад.

— Не знаю. Ти не говорив мені, — відповіла я.

— Зараз кажу, — усміхнувся хлопець. — Усе, заспокоїлась?

— Угу, — кивнула я.

Влад відійшов, щоб прибрати зі столу, а я почула звук вхідного повідомлення. Я подивилася на екран свого телефону і відразу схопилася на ноги. 

Дмитро призначив мені ще одну зустріч, яка мала відбутися за годину в тому ж кафе. 

— Мені треба йти! — сказала я і почала похапцем збиратися. 

Я побігла в кімнату Влада і швидко натягнула свої джинси. 

— Щось сталося? — спитав хлопець і сперся на стіну.