Розділ 24

Я злісно подивилася на Світлану й вирвала свою руку. Вона виглядала так, ніби хотіла мене вбити, але не на ту натрапила.

— Я у тебе нічого не забирала, тому й віддавати мені нічого! — голосно сказала я.

— Хм, а я бачила, що ти прийшла з Владом! — дівчина підійшла ближче до мене. — Мені здається, що я вже казала тобі триматися подалі від нього. 

— З чого ти взяла, що я до нього лізу? Може, це Влад у мене закохався?

— Не говори дурниць! — Світлана почала голосно сміятися. — Влад? У тебе? Ти себе у дзеркало бачила?

— А ти, якби частіше від дзеркала відходила, то, може, була б трохи розумніша! — сердито сказала я.

— Дорогенька, ти, напевно, забула, але я дуже добре знаю одну твою таємницю, — заговорила Світлана з єхидною посмішкою.

— І ти збираєшся всім її розповісти, так? Чи, може, це твій спосіб мене шантажувати? Можеш даремно не старатися, тому що ніхто тобі не повірить.

— Я мовчу тільки через те, що Влад мене попросив. І якщо я захочу, щоб про це хтось дізнався, то знайду докази, — сказала дівчина й боляче стиснула мою руку. — Я думаю, що ти мене зрозуміла.

Я відійшла від неї та відчула, як злість повністю накрила мене. Вона думає, що зі мною можна гратися, але насправді Світлана дуже сильно помиляється. Я помітила на столі паперову склянку з якось рідиною. Мабуть, хтось не встиг допити. Ну, чого ж добру пропадати? Я взяла цю склянку й одним різким рухом вилила її вміст на білу сукню Світлани. 

— Ах, ти ж сучка! — крикнула вона і здивовано подивилася на мене. 

— Ще та! — задоволено сказала я.

Але в наступний момент дівчина взагалі збожеволіла й накинулася на мене з кулаками. Вона схопила мене за волосся і почала боляче тягнути. Я зібралася з силами та вдарила ліктем в її живіт. Світлана продовжувала битися й почала дряпати моє обличчя своїми нігтями. На щастя, нас відтягли одна від одної, але мені так хотілося ще раз її вдарити. Усі вже зібралися, щоб поспостерігати за нашою бійкою. 

— Пусти! — сказала я хлопцеві, який тримав мене.

— Ідіотка! — крикнула Світлана. — Ти ще дуже сильно пошкодуєш про це!

— Що тут відбувається? — біля нас з'явився Влад.

— Нічого, — просто відповіла я.

— Ага, напевно, тому в тебе вся щока подряпана, — сказав Влад і почав оглядати моє обличчя. 

Весь цей час я помічала здивований погляд Світлани. Вона виглядала так, ніби її хтось вдарив по голові, і нарешті зрозуміла, що Владу на неї байдуже. Хоча, якщо подумати, то так все і було.

— З тобою все гаразд? — прошепотів біля моєї щоки хлопець.

— Так, усе добре, — дещо засоромлено відповіла я.

— Влад, я чогось не розумію? — спитала раптом Світлана.

— Я вже тобі казав не діставати Дану! — різко сказав хлопець.— Ми з тобою обговорювали це питання і ,здається, дійшли згоди. Для чого тоді ці вибрики?

— Я думала, що ти її ненавидиш! — голосно відповіла дівчина.

— Це не так, — мовив Влад.

— Я вважала, що ти попросив мене не говорити правди, тому що хотів сам помститися, — сказала дівчина і гірко засміялася. — А ти...ти небайдужий до неї?!

Я дивилася на неї, і мені вперше було її жаль. Вона справді кохала Влада, і я бачила її сльози. Якби ж дівчина знала, що я теж таке проживаю. 

— Так, — голосно заговорив Влад і міцно взяв мене за руку. — Я закоханий у Дану, і зараз ми разом. Світлано, надіюсь, ти розумієш, що в нас з тобою все закінчилось ще п'ять років тому. 

Я слухала те, що говорив Влад, і мені хотілося кричати. Як це боляче розуміти, що всі ці слова такі фальшиві! Та й наші з ним стосунки теж.

— Я ненавиджу вас! — закричала дівчина і подивилася на мене. — А тобі не дам спокійно жити!

Потім вона теж взяла якусь склянку й вилила на мене коричневу рідину. Я дивилася, як на моєму рожевому светрі утворювалась величезна пляма. Чорт, це була моя улюблена кофтинка!

— Тепер ми квити! — сказала Світлана і пішла геть.

Усі почали розходитися і перешіптуватися. Ох, для мене ця ситуація зовсім незвична. Я ж ніколи не билася з дівчатами! 

— Дано, з тобою все нормально? — схвильовано спитала у мене Єва.

— Так, усе добре, — відповіла я.

— Та ідіотка тобі щоку подряпала! Я так хотіла теж її вдарити, але Артур мене стримав, — сказала подруга, а я усміхнулася. 

— Зі мною все гаразд, не хвилюйся. 

— Це було так гаряче! — почули ми голос Ігоря. — Я б ще на другий раунд подивився.

— Помовч, придурок! — сердито сказав до нього Артур. 

— Ми, напевно, вже підемо, — заговорив Влад. — Достатньо для нас сьогодні пригод. 

— Так. Ти маєш рацію, — погодилась я.

— Дано, обов'язково оброби подряпини антисептиком. Мало що в тої божевільної було під нігтями.

— Добре, Єво.

— Владе, прослідкуєш, щоб вона все-таки це зробила, або можеш допомогти їй. Я думаю, що Дана буде не проти, — сказала подруга і підморгнула хлопцеві.

— Єво! — сердито сказала я, коли подруга обійняла мене на прощання.

— Не дякуй, — прошепотіла вона і з усмішкою відступила.

Ми попрощалися зі всіма. Потім Влад узяв мене за руку, і ми пішли до виходу. Хлопець допоміг мені одягти курточку, потім відчинив дверцята машини. Я була вражена такій його поведінці. 

Згодом хлопець зупинився біля свого будинку. Я дещо здивувалася, бо думала, що він підвезе мене додому. Я побачила, як Влад обійшов машину і відчинив мені дверцята.

— Ходімо!— сказав він. — Будемо приводити тебе до ладу.

Я продовжувала витріщатися на нього, а тоді він схопив мене за руку і різко витягнув з автомобіля. Від таких швидких дій, я ледь не впала, але, на щастя, Влад спіймав мене. Я зустрілася поглядом з його небесно-голубими очима і побачила в них щось зовсім інше. Те, чого не було раніше. Це не був той важкий і ненависний погляд, як раніше. Це було щось набагато тепліше і ніжніше. Після декількох хвилин мовчазних поглядів, Влад усе ж відступив мене. Я прочистила горло і відійшла в інший бік. В один момент стало важко дихати і я відчула давно забуте хвилювання.