Розділ 23

Наступного дня в мене було дуже погане передчуття, але все ж я повинна піти на зустріч з дядьком Олегом. Близько дванадцятої він надіслав мені адресу, куди я мала прийти. Це виявилась та сама кав'ярня, у якій він зустрічався з Ліною.

Коли я зайшла всередину, то відразу помітила його за одним зі столиків. Він розслаблено сидів на стільці та пив з чашки каву. Я підійшла ближче до нього. Коли він побачив мене, то усміхнувся.

— Привіт, Дано, — сказав чоловік. — Радий, що ти все-таки прийшла.

— Добрий день, — буркнула я і сіла навпроти нього. 

Увесь час він спостерігав за мною і мовчав. Я все чекала, коли дядько Олег заговорить, але нічого не відбувалося. 

— Будете щось замовляти? — спитала в мене офіціантка.

— Ні, дякую, — відповіла я.

— Можемо запропонувати вам каву. У нас досить великий вибір, тому думаю, ви зможете собі щось обрати, — продовжувала говорити дівчина, а я закотила очі.

— Я не буду нічого замовляти! Дякую! — різко сказала, і нарешті офіціантка пішла геть. Ще й невдоволено подивилася на мене.

— Ти така ж, як і твоя мама, — почула я голос дядька Олега.

— Вибачте? — перепитала я.

— Дуже подібна на неї. Така ж рішуча і вперта, — сказав чоловік та усміхнувся. 

— Про що ви хотіли зі мною поговорити? Я прийшла сюди не для того, щоб ви переконалися в схожості між мною і моєю матір'ю!

— Таня теж не любила відступати від головної теми. Ви такі подібні, — задумливо сказав чоловік, ніби щось згадував.

— У мене, на відміну від неї, немає ніяких таємниць! І я не така жорстока, як вона, тому не потрібно нас порівнювати, — впевнено мовила я і подивилася прямо йому в очі.

— Ти впевнена, що в тебе немає жодних таємниць чи поганих вчинків?— підозріло сказав чоловік, а я помітно напружилася.

Він не може знати про мою причетність до смерті Соломійки, але чому тоді мене так лякає ця його усмішка? Я нервово сіпнула рукою і глибоко вдихнула.

— Упевнена. Може, виконаєте свою обіцянку та розповісте про всі таємниці?

— Ох, яка ж ти нетерпляча! — сказав чоловік.

— Така ж, як і моя мати! — саркастично відповіла я. 

— Гаразд, — відповів дядько Олег і підсунувся ближче. — Задавай питання.

— Питання? — здивувалась я. — Я думала, що ви одразу мені все розкажете.

— Гра така: одна зустріч — п'ять питань, одне питання — одна відповідь. — впевнено сказав чоловік і склав руки на столі.

— Що? Яка ще гра? — голосно спитала я.

— Ну, ти ж не думала, що я тобі так швидко розкрию всі таємниці?

— Навіщо вам це?

— Я хочу, щоб ти сама про все дізналася, а я буду тобі тільки давати підказки.

— Добре, я згідна, — рішуче сказала і подивилася прямо йому в очі.

— Донька своєї матері, — мовив чоловік, але я проігнорувала ці слова.

— Ви ж насправді не мій дядько, так? — задала перше питання я.

— Так, — відповів чоловік з дивною посмішкою. — Я не брат твоєї мами.

— Навіщо тоді ви назвалися ним?

— Щоб не виникало зайвих запитань. У твого батька, наприклад.

— Як тоді ви пов'язані з моєю матір'ю?

— Вона була моєю нареченою, — відповів чоловік, а я ледь не відкрила рота від здивування. — У тебе, до речі, залишилося два запитання, тому добре думай, що дійсно хочеш знати. 

— Ви ж не були з нею одружені, чому?

— Після одного випадку вона мене кинула. 

— Чому моя мама змінила ім'я? — задала я своє останнє питання.

— Щоб я її не знайшов, — відповів чоловік і помітно розслабився. — Ти витратила всі свої шанси. Дивно, зі всіх запитань, які були в твоїй голові, ти чомусь обрала саме ці. Ти могла дізнатися всю правду, а залишилася лише зі здогадками.

Якщо цей чоловік думає, що я тупа, то дуже сильно помиляється. Зі всіх цих відповідей доволі легко було скласти якусь частинку правди. Нехай навіть і не дуже велику, але за ниточку я вже потягнула, то, може, скоро і цей клубок розв'яжеться. 

— А от мені здається, що дізналася я дуже багато, — сказала я і впевнено подивилася на чоловіка. — По-перше, ви саме той Дмитро, до якого навідувалась мати у в'язницю. По-друге, ви сиділи за умисне вбивство, і саме через це мама покинула вас. По-третє, вона змінила ім'я і втекла, а, значить, якимось чином пов'язана зі злочином. Мені залишилось дізнатися, що це за вбивство, і хто допоміг вам знайти нас. От і все!

— Браво! — сказав чоловік і почав награно аплодувати. — Здивувала ти мене, Шерлок Холмс. Подивимось, як ти дійдеш до розв'язки.

— Ви мені допоможете, — задоволено сказала я. — У нас ще буде не одна така зустріч.

— Буде, — погодився чоловік і піднявся. — Дату, час та місце призначу я.

Він швидко зібрав свої речі та пішов геть. Я продовжувала сидіти за тим столиком. Залишилось ще трішки до розгадки. Я відчуваю, що вона вже близько. 

Наступного дня я помітила повідомлення від Влада. Він вирішив нагадати мені про сьогоднішню вечірку, на яку погодилася піди ще минулого тижня. Згадуючи нашу останню розмову, я трохи засмутилася. Спочатку, мені хотілось відмовитися, але все ж надіслала йому повідомлення зі згодою у відповідь. 

— Куди це ти йдеш? — спитала в мене Кіра, коли я почала збиратися. 

— На вечірку, — відповіла я і почала наносити макіяж.

— Можна мені з вами? — почала просити сестра. — Ви з Євою постійно кудись ходите, а мене не берете з собою!

— По-перше, ти ще мала. На такі вечірки не впускають п'ятнадцятирічних дівчаток, — відповіла я.

— Мені майже шістнадцять! — обурилась сестра.

— Це неважливо. А по-друге, я йду туди з Владом. 

— З Владом? Без Єви? — здивувалася сестра.

— Так, з ним, — роздратовано відповіла я.

— Хм, ну тоді не буду вам заважати, — сказала сестра й усміхнулася.

— І чого це ти смієшся? Між мною і Владом нічого немає! — сердито сказала я.

— Звісно, немає, — мовила Кіра ледь стримуючись, щоб не засміятися.