Розділ 19

— Дано, що ти знаєш? — спитала в мене мама.

— Наприклад, те, що ти навідуєшся до вбивці. А ще мені відомо, що ти якось причетна до того злочину, — я підійшла ближче та пильно подивилася на неї. — Що ти приховуєш?

— Ти хоч розумієш, що говориш? У чому ти мене звинувачуєш? — обурилась мама. — Невже ти справді думаєш, що я пов'язана з вбивцею?

— Це ти мені краще скажи. Якщо ти така чесна, і мої думки про тебе безпідставні, тоді, може, розкажеш правду?

— Я нічого не буду тобі розповідати! І взагалі, як ти це все собі придумала? Дивлюсь, ти теж вже з глузду з'їхала.

— Ого, то тепер я божевільна! — голосно сказала я.

— Не кричи! — суворо мовила мама і обернулася в різні сторони, щоб перевірити, чи нас ніхто не чує.

— Боїшся? — спитала я в неї.

— Чого мені боятися?

— Того, що тато може дізнатися про твої походеньки і таємниці. 

— Зараз ми закриваємо цю тему раз і назавжди! — різко сказала мама. — І ти забуваєш про всю цю дурню, зрозуміла?

— Для чого ти вдаєш з себе ту, ким не є насправді? 

— Звідки ти про все це дізналася?

— Спочатку слідкувала за тобою, а потім знайшла один цікавий лист.

— Ти нишпорила в моїй кімнаті? — здивувалася мама. — Замість того, щоб вчитися ти займаєшся всякими дурницями!

— Та ні, це вийшло зовсім випадково. Ти сама мені допомогла знайти цей лист.

Два дні тому

Я сиділа на кухні та їла великою ложкою морозиво. Не знаю, що на мене найшло, але зараз хотілося просто маленьких радощів. Ще піду собі якийсь фільм увімкну, та й буде мені щастя. Кіра вже давно зачинилася у своїй кімнаті і, найімовірніше, поринула у світ серіалів. Тато встиг повернутися з роботи, а мами ще досі не було. Де її так довго носить? 

Через деякий час я почула, що вхідні двері відчинилися. Оскільки було чутно ще один голос, то я зрозуміла, що вона прийшла не одна. 

— Наталіє, проходьте! — сказала мама, і я побачила перед собою матір Єви.

Вона, як і завжди, виглядала просто неймовірно. Світле волосся було акуратно зібране, а губи підкреслені темною помадою. 

— Доброго вечора, Дано! — сказала вона мені.

— Доброго! — відповіла я і повільно піднялася. 

Я поставила свою тарілку з морозивом у холодильник і вирішила, що мені, напевно, варто піти до себе.

— Дано, можеш принести з моєї кімнати документи? — звернулась до мене мама. — Скільки вже працюю, а ще офіційно не влаштувалася. 

— Які саме?

— Ті, що в тумбі біля мого ліжка. Там така синя папка є. 

— Гаразд. 

Я піднялася на другий поверх і пішла в спальню мами. Ця кімната була звичайною, але дуже затишною. Пам'ятаю, як в дитинстві любила проводити тут час. Усміхнувшись спогадам, я підійшла до тумби. Коли відкрила верхню шухляду, то відразу помітила синю папку. Я витягнула її та вже взялася закривати дверцята, коли побачила лист. Це був звичайний білий папір, але з іншим маркуванням. Я взяла його в руку і відразу ж подивилася на ім'я відправника. Я завмерла з листом на руках і не могла навіть поворухнутися. Його було відправлено з тієї колонії. От вона! Відповідь на всі мої запитання. 

— Дано, ти ще довго там? — почула я голос мами.

Швидко сунувши лист під футболку, я спустилася до них. 

Я віддала папку мамі, а сама зібралася непомітно втекти. Та це було не так просто. Особливо, коли мама Єви вирішила завалити мене своїми питаннями.

Я старанно відповідала їй, при цьому мило усміхаючись. Вона вирішила розпитати у мене все про навчання, а я воліла якнайшвидше піднятися до себе і прочитати лист.

Згодом мені все ж таки це вдалося. На щастя, мама не помітила нічого у мене під футболкою. Коли я зайшла до себе в кімнату, то спершу зачинила двері. 

Хвилювання накрило мене повністю, і я глибоко вдихнула. Не зважаючи на те, що мені страшно, і правда ось-ось може відкритися, я все ж розкрила конверт і витягнула аркуш звичайного формату. Лист був написаний не надто розбірливим почерком, але, якщо добре придивитися, то можна прочитати.

«Дорога Тетяно!

Пишу тобі, бо не в силах тримати це все в своєму серці. Двадцять років... Довгих двадцять років я намагався тебе знайти. Було складно, але завдяки одній людині мені це вдалося. Я ніколи не пробачу тобі за те, що ти покинула мене тоді. 

Так, я знаю, що ти тепер ніяка не Тетяна, а Любов. Цікаво, чому ти обрала це ім'я?

Мій строк закінчується, і дуже скоро я повернуся до тебе. Тобі цікаво для чого? От я і відповім: щоб потурбувати твоє спокійне життя. А ще, щоб всі дізналися про твій ганебний вчинок. Цей злочин вчинила ти, і тобі за нього відповідати. Ти така ж вбивця, як і я. Скоро зустрінемось.
                                                                                                 З любов'ю, Дмитро!»

Я дивилася на цей аркуш і раз за разом перечитувала рядки. Я не могла повірити, що мама виявилася причетною до вбивства.

Наші дні

— Те, що пише в тому листі — неправда! — сказала мені мама.

— Тоді навіщо ти їздиш до в'язниці? І хто взагалі цей Дмитро? — майже кричала я.

— Дано, це наклеп. Я дуже розчарована, що ти повірила в усю цю дурню, — ображено сказала мама і подивилася на мене. — Пообіцяй, що ти залишиш цю справу і більше не будеш цим перейматися.

— Але ж...

— Я тобі вже все сказала! — перебила мене мама.

Вона кинула на мене останній погляд і піднялася до себе. Увесь цей час я намагалася зрозуміти, що ж це за такий злочин? А може, це дійсно наклеп, і мама насправді не винна? 

Наступного дня я вирішила після пар навідатися до тітки Каті. Усе ж таки їй вчора було погано. Я підійшла до вхідних дверей і подзвонила у дзвінок. На вулиці було холодно, тому я ще більше закуталася в свою курточку. Згодом двері відчинив Влад. Схоже, він не очікував мене тут побачити і дещо здивувався.