Розділ 18

— Знаєш навіщо я прийшла? — сказала я в темну глибину озера. — Відпустити... Ти хоч знаєш, як сильно я страждаю? Як муки совісті кожної ночі гризуть мою душу? Як я божеволію від цих кошмарів? Але знаєш, що найгірше? Мені так сильно це все набридло, і я зрозуміла, що з мене достатньо! Соломійко, я остаточно відпускаю тебе і ту трагедію. Не тому, що не відчуваю провини, а тому, що хочу нарешті забути про все це. Я хочу жити нормальним життям, де не буде ненависті! Я хочу бути щасливою! Хочу, щоб моє життя було сповнене звичних радощів, а не клятих таємниць! Я не повернуся більше сюди, але я обіцяю, що сьогодні всі дізнаються правду. 

Я кинула останній погляд в глибину озера і пішла геть. Йти на вечерю до тітки Каті не було ні сил, ні бажання. Саме тому придумала інший план. Я написала Владу повідомлення, у якому запросила їх з мамою до нас у гості. Мені було байдуже, як на це відреагує мати. Вона остання, хто має право мені хоча б щось говорити. Ще й після того, як я дізналася, що вона пов'язана з вбивцею. 

Я чекала недільного вечора зі страшним хвилюванням і страхом. Звісно, могла б передумати, але мені вже так набридло тікати від проблем. Вечерю повністю довелося готувати самій, бо мама навідріз відмовилася мені допомагати. Більше того, вона сказала, що не хоче бути присутньою на цьому «зборищі божевільних». 

У честь такого мого рішення я вдягнула чорну сукню. Усе ж таки сьогодні повністю зруйную своє ідеальне життя. Відкривши верхню шухляду тумби, я подивилася на лист, який знайшла два дні тому. Я знову переглянула його вміст і зрозуміла, що зовсім не знаю свою матір. Потрібно якнайшвидше привідкрити цю завісу таємниць. 

— Чого ти вся в чорному? — спитала Кіра, коли зайшла до мене в кімнату.

Я різко закрила шухляду і подивилася в дзеркало. Завжди вона приходить невчасно. Потім я взяла з косметички туш і почала фарбувати вії.

— У мене свято, — просто сказала я, коли наносила ще один шар туші.— Прощаюся зі своїм минулим.

— Дивна ти якась.

— Яка вже є.

— І звідки взагалі взялася ця ідея з вечерею? — згодом спитала сестра. — Ти ж знаєш, що мамі це не сподобалось.

— Мені байдуже на її думку, — різко відповіла я.

— І чому? Ти ж завжди прислухалася до неї, — сказала Кіра і зацікавлено подивилася на мене. 

— Тепер ні.

— Що стало причиною таких змін? — продовжувала допитуватись сестра.

— Кіро, відстань від мене! — сердито сказала я. 

— Ти щось дізналася, правда? — підозріло мовила дівчина.

— Господи, ти колись від мене відчепишся? Допит якийсь влаштувала, — буркнула я.

— Дано, що ти тоді дізналася? — вперто спитала Кіра.

— Нічого. Я тобі вже це казала, — сердито відповіла я.

— Ти брешеш! — крикнула вона.

— Так, я завжди це роблю! Але сьогодні з цим буде покінчено! — огризнулася я.

— Що ти задумала? — підозріло спитала Кіра. 

— Дізнаєшся!

— Ти ж не плануєш...

На щастя, нас перервав дзвінок у двері. 

— Сьогодні на нас усіх чекає сюрприз!

Я кинула останній погляд на сестру і рвонула до входу. Відчинивши двері, я побачила тільки Влада.

— Ти один? А де тітка Катя? — здивовано спитала я.

— Їй стало трохи погано, і вона залишилася вдома, — відповів хлопець і пройшов усередину. 

— Щось серйозне?

— Та ні. Тиск піднявся. 

— Ну, гаразд. Проходь на кухню, — сказала я і зачинила двері. 

До нас якраз спустилася Кіра, а також мама з татом. 

— Доброго вечора! — привітався Влад до них.

— Доброго! — сказав тато і потиснув хлопцеві руку. 

— А що це твоя мама не прийшла? — байдуже спитала мати.

— Їй стало погано.

— Ох, як шкода!

— Мамо! — процідила крізь зуби я. — Сядь, будь ласка.

— Як скажеш, доню.

Усі сіли за стіл і почали мовчки їсти. Щоб хоч якось розвеселити нашу нудну компанію, Кіра взялася розповідати якійсь історії. Спочатку все було не так вже й погано. Я навіть вирішила відкласти свій план на деякий час, але не думала, що одне слово повністю змінить хід подій. 

— Як там Катерина? Страждає? — згодом спитала моя мама.

— Вибачте? — перепитав Влад.

— Я маю на увазі, чи змогла вона пережити смерть доньки?

— Любо! — різко крикнув тато. — Хіба можна такі питання задавати?

— Та ні. Усе гаразд, — відповів Влад. — Завдяки Дані, мама зараз почувається дещо краще, але все одно їй складно.

— Ну, це й не дивно. Донька трагічно померла, а син виявився причетним до її смерті. Який сумний й парадокс життя, — іронічно сказала мама.

— Звісно, це ваша думка, і я не збираюся виправдовуватися перед вами, — сказав Влад, і я помітила, як він напружився.

— А чого тобі виправдовуватися? Ніби ніхто не знає твоєї провини. 

— Тітко Любо, що з вами? — спитав у неї хлопець. — Ви ж були зовсім іншою. 

— Дана теж колись була іншою, — сердито сказала мама.— Але під впливом вашого сімейства стала он якою!

— Справді? — здивовано сказав Влад і піднявся.— А яка тоді причина ваших змін? Чи, може, у цьому замішаний хтось?

Я помітила, як мама помітно зблідла. Між ними щось відбувалося, але ні я, ні будь-хто інший не знав цього. 

— Мені здається, що ми з тобою вже обговорювали це! — різко сказала мама.

— У нас з вами була домовленість, але ви її вперто порушуєте! — знову заговорив Влад.

— Про що взагалі йде мова? — спитала я і теж піднялася.

— Дано, я, напевно, уже піду, — сказав Влад і пішов на вихід.

— Почекай! — крикнула я і побігла за ним. — Що відбувається?

— Спитай у своєї мами! — кинув наостанок хлопець і пішов геть.

Я нічого не розуміла. Невже у Влада є якійсь таємниці з моєю мамою? Я повернулася назад на кухню і встала прямо навпроти неї.

— Мамо, навіщо ти так поводишся? — сердито спитала я.

— Так, Любо! — встав на мою сторону батько. — Для чого ти підняла цю тему і образила хлопця? І що це взагалі за слова такі? Яка це у вас була розмова?