Розділ 17

— Кіро, що сталося? —стурбовано спитала я і підійшла ближче до сестри.  

— Дано, ми з Євою сьогодні слідкували за нею.  

— Тобто? Навіщо ви це робили? 

— Це неважливо, Дано! — голосно сказала сестра. — Наша мама навідується до когось у в'язницю. 

— Що? Яка ще в'язниця?  

— Та, що в сусідньому місті, — відповіла Кіра і сіла на ліжко. 

— Розкажи мені все по порядку, бо я зараз взагалі нічого не розумію, — сказала я і сіла біля неї. 

— Вчора після уроків я вирішила сходити до неї на роботу. Там якраз тоді була Єва. У них відбувалася якась фотосесія. Вона сказала мені, що мама працює тільки до обіду. Я, звісно, здивувалася, бо вона ж завжди повертається пізно. Потім я зрозуміла, що щось відбувається і попросила Єву, щоб вона прослідкувала зі мною за мамою. Тому сьогодні я не пішла на останній урок, а натомість поїхала за нею. Згодом таксі зупинилося біля в'язниці, і мама пішла всередину. 

— Але що мамі там робити? — здивовано спитала я. 

— Не знаю, але мені справді стало страшно.  

— Чому ти мені не розповіла про це? — суворо запитала я. — Чому сама слідкувала за мамою? 

— По-перше, я була з Євою, а по-друге, у тебе й так проблем вистачає. 

— Послухай мене, Кіро! — сердито сказала я. — Відтепер ти не будеш вплутуватися в цю справу. Я сама спробую розібратися.  

— Але я теж хочу дізнатися про все! — обурилась сестра. 

— Для чого тоді мені розповідала?  

— Я хотіла поділитися цим з кимось. Мені просто стало трохи лячно.  

— Кіро, ти ще надто маленька для таких серйозних справ. Тим більше, це може бути небезпечно. 

— Що ти плануєш робити? — серйозно спитала в мене сестра.  

—Якщо чесно, то навіть не знаю. Спробую завтра прослідкувати за мамою і побачити все на власні очі. 

— Ти сама плануєш це все провернути? 

— Скоріш за все попрошу Єву, щоб вона поїхала зі мною. Краще бути з кимось, ніж одній. Хоча сумніваюся, що в подальшому буду її вплутувати в це. 

— Ти думаєш, що можеш постраждати? 

— Надіюсь, що ні.  

— Ну, гаразд, але будь обережна, — схвильовано сказала мені сестра. 

— Я обіцяю тобі, що зі мною все буде добре. 

— А що ти взагалі плануєш там робити? Ну, поїдеш ти за нею, побачиш, що вона ходить до в'язниці, а що далі? 

— Спробую дізнатися, кого вона відвідує. Не знаю, можливо, це якось допоможе нам розібратися в цій ситуації. 

— Добре, — сказала Кіра. — Але ти обов'язково про все розкажеш мені завтра, зрозуміла? 

— Обіцяю, — впевнено відповіла я, хоча насправді дуже хвилювалася.  

Наступного дня з самого ранку я була дуже стурбована. На парах сиділа, як на голках, і чекала, щоб швидше закінчились заняття. Після останньої пари ми з Євою швидко побігли до її автомобіля. Ми під'їхали під робоче місце мами, і я побачила, як вона вийшла з салону і пішла на стоянку. Вона сіла в таксі, а ми в цей час спостерігали за нею.

 Після двох годин їзди ми зупинилися біля якогось приміщення. Це була висока бетонна огорожа з колючим дротом наверху. Мама вийшла з машини і пройшла через пропускний пункт. Увесь цей час я дивилася за нею і не могла зрозуміти, що відбувається. Для чого взагалі їй навідуватися сюди? Навіщо вона кожного дня приїжджає в це страшне місце? 

— Хвилюєшся? — почула біля себе голос Єви. 

— Так, трішки. Страшно, коли дізнаєшся, що в твоїй сім'ї все не так ідеально. І в кожного є якійсь секрети.  

— Можливо, усе на так погано, як ти думаєш? 

— Не знаю, але я повинна дізнатися, що відбувається, — рішуче сказала я. 

— А чому ти просто не спитала про все в мами? 

— Ти думаєш, що вона мені б розповіла правду?

— Ну, тобі краще знати.

— От тому і я сумніваюся.

Ми сиділи близько години в машині, а мене вже всю трясло від хвилювання. Чого ж вона там так довго? Нарешті ворота відчинилися, і мама вийшла. Вона була дуже розлючена, і це було помітно по її вигляду. Ходила з однієї сторони в іншу і сильно хвилювалася. Через деякий час приїхав автомобіль, і вона сіла всередину. 

Після того, як машина під'їхала, я повільно відчинила дверцята і вийшла з автомобіля.

— Ти йдеш туди? — здивовано спитала Єва.

— Напевно. Постараюся щось дізнатися.

— Ти думаєш, що тебе пропустять?

— Спробую.

Я підійшла ближче до воріт і зупинилася. Якийсь чоловік їх відчинив і я пройшла далі. Одразу ж був контрольно-пропускний пункт. Я підійшла до якоїсь жінки, яка була, як я зрозуміла, черговим помічником. 

— Добрий день, — привіталась я.

— Дозвіл на відвідування є? — різко спитала жінка.

— Вибачте, а він повинен бути? — здивовано спитала я.

— Перший раз прийшла? Одразу видно, — невдоволено сказала жінка. — Як прізвище? 

— Абраменко. 

— Ще одна? Тільки-но вийшла Абраменко звідси. Ти теж до Гавриленка приперлася?

— Узагалі я б хотіла дізнатися більше про цього чоловіка, — розгублено сказала я .

— Значить так, дитино, я не маю часу, щоб балакати тут з тобою. Документи маєш?

— Ні, не взяла з собою, — відповіла я, а жінка подивилася на мене, як на ідіотку.

— Коли будеш мати дозвіл і документи, тоді й приходь. А зараз попрошу вас пройти на вихід.

— Може, ви хоча б скажете мені хто цей Гавриленко? — з надією спитала я.

— На вихід!

— Та хоч скажіть його ім'я! — знову попросила я.

— Добре, я тобі скажу, але ти зараз же підеш геть звідси.

— Гаразд.

— Гавриленко Дмитро, засуджений за умисне вбивство.

— Вбивство? — налякано і здивовано спитала я.

— До побачення, Абраменко! — сказала жінка.

— Дякую за інформацію, — пробурмотіла я і повернулася до Єви.

Ця ситуація остаточно мене заплутала. Навіщо моїй мамі навідуватися до злочинця? Як вона взагалі може бути пов'язаною з таким страшним чоловіком?

Я повільно підійшла до автомобіля і сіла на всередину.