Розділ 15

Дівчина підійшла ближче до нього, і вони про щось дуже довго говорили. Блум почав гавкати, тому я присіла біля нього і наказала бути тихо. Після ще декількох звуків собаки я помітила, що Влад почав оглядатися, тому вирішила піти додому і покликала тваринку з собою. На вулиці було темно, коли ми поверталися додому, але з Блум мені було не так страшно. Значить Влад говорив правду: Світлана все ж таки повернулася. Цікаво, чому це вона тоді переїхала? Одразу після тієї трагедії. А вона не змінилася зовсім. Така ж красива і струнка блондинка з довгим волоссям. Не те, що я! І виглядали вони з Владом гарно. Ой, що це зі мною таке? Чого я взагалі про них думаю?

Через двадцять хвилин я прийшла додому. На годиннику вже була одинадцята година вечора, а Кіра все ще сиділа на кухні.

— Дано, нарешті! Я вже тебе тут стільки часу чекаю! — спитала сестра.

— Навіщо? Зі мною все добре, — відповіла я.

— Де ти так довго ходила та ще й одна? Тобі хіба не страшно?

— А з чого ти взяла, що я була одна? — спитала я в неї і пішла до холодильника.

— А з ким? Чекай, ти бачилася з Владом? 

— До чого тут взагалі він? — спитала я і завернула очі.

— А хто тоді?

— Зараз познайомлю вас, — сказала я з усмішкою.

— Ти що сюди привела якогось хлопця? — майже кричала сестра.

— Пішли. І не кричи так сильно, бо батьки почують. 

— Точно, вибач.

Ми вийшли на вулицю, і Блум відразу ж підбіг до нас. 

— Ти сумував за мною? — сказала я і присіла біля нього. — Дивись, що я тобі принесла!

Я витягнула якусь сосиску і поставила біля собаки, який мило покрутив хвостиком і почав їсти. 

— Де ти його взяла? — здивовано спитала Кіра.

— Знайшла.

— А може, він просто загубився? 

— Не знаю, але нашийника на ньому нема. Тепер це буде наш собака.

— Круто! — сказала сестра і теж присіла біля нього. — Ти такий красень!

—Я назвала його Блум. 

— Мені подобається, — відповіла Кіра. — Тільки от яка реакція буде в мами?  Вона ж не любить тварин. 

— А я люблю, — просто сказала я. — Тому, якщо вона захоче вигнати Блум, то і я піду з ним.

— Хм.

— Що таке?

— Та нічого. Просто ти останнім часом справді змінилася. 

— І чим же? — здивувалася я.

— Не така ідеальна, як я думала, — відповіла сестра.

— Я тобі завжди казала, що ідеальних людей не буває, — сказала я і пішла в будинок. — На добраніч, Блум!

Наступний день розпочався зі сварки з мамою. Вона навідріз відмовилася від того, щоб у нас був собака. Я, звісно, сказала, що Блум буде з нами, і це не обговорюється. Мама аж кипіла від злості, але тато підтримав мене. Він сказав, що я вже доросла і маю право приймати такі рішення самостійно. Зате вона заявила, щоб тоді, коли вона повернеться додому, собаки вже не було. 

Ранішня сварка зіпсувала мій настрій на весь день. Перші пари проходили так довго, що я ледь не заснула. На щастя, Єва відволікала мене своїми розмовами.

Після другої пари ми вирішили піти в їдальню. Я відразу помітила Влада і всю їх компанію. 

— Де ми сідаємо? — згодом спитала біля мене Єва.

— Як це де? Біля мого хлопця, — просто сказала я і пішла до їхнього столу. 

— Привіт! — привіталась я і сіла біля Влада. 

— Ем.. привіт, — відповів хлопець, і Артур з Ігорем теж. 

Єва невдоволено підійшла до нас і сіла на вільний стілець між хлопцями. 

— Як у вас справи? — спитала я. 

— Та добре, — відповів Артур.

— До речі, Влад ти забув сьогодні за мною заїхати, — сказала я і подивилася на хлопця.

— Справді? Я думав, що ти на своїй машині будеш.

— Ні. Я сьогодні пішки прийшла. 

— То ти хочеш, щоб я кожен день підвозив тебе до університету?

— Ну ти ж мій хлопець! — обурилась я.

— Дано, що ти робиш? — прошепотів мені на вухо Влад.

— Як це що? Граю роль твоєї дівчини.

— Ти ж ніби не хотіла цього робити.

— Я просто не хочу, щоб мої батьки дізналися правду. Тим більше тепер я впевнена, що в тебе є докази.

— Тобто?

— Я бачила Світлану. То ж думаю ти тепер маєш, чим мене шантажувати. — сказала я і різко встала. — Ох, ми зараз маємо дуже важливу пару, тому нам потрібно вже йти. До зустрічі!

Ми з Євою пішли до виходу, і я помітила, що вона не дуже рада. Насправді в нас не було ніякої важливої пари. Звичайна лекція, яку можна пропустити. У принципі ми це й зробили. 

— Дано, я щось нічого не розумію, — сказала Єва, коли ми сиділи в одній з кав'ярень. — Ти ж ніби мала бути його дівчиною тільки тоді, коли поряд його мама. Хіба ні?

— Ну, по суті, так. Але пам'ятаєш він ще раніше шантажував мене. Хотів, щоб я була його дівчиною, інакше його колишня все розповість. 

— Ну і? Він же, здається, тоді збрехав. Не було ж тоді дівчини.

— От і ні! Вона повернулася. Я вчора бачила ту Свєтку. 

— Ого! Але, можливо, він вже не хотів тієї частини гри. Може, взагалі забув про це?

— Але я не забула! Потрібно бути впевненою. Він може використати це проти мене. 

— Ну, як знаєш.

Ми ще деякий час посиділи, а потім Єва підвезла мене додому. Мама була далі зла і зривалася то на мені, то на Кірі. Та ще й та робота для чогось їй здалася. 

Після чергової сварки я пішла до себе в кімнату. Мою увагу привернуло повідомлення з невідомого номеру: «Завтра після пар потрібно забрати маму з лікарні. Поїдеш зі мною?»

Зрозуміла, що це був Влад. Не зважаючи на сумніви, я погодилась поїхати з ним. Усе ж таки жінці необхідна підтримка, та й обіцянки потрібно виконувати. 

Наступного дня на вулиці випав перший сніг. Мені так не хотілося переодягати теплу піжаму і підніматися з ліжка. 

Одягнувши шапку, шарф і теплу куртку, я вийшла на вулицю. Блум відразу підбіг до мене. 

— Доброго ранку! — сказала я йому і почала гладити його світлу шерсть. — Як тобі тут у нас? Подобається?