Розділ 14

Я побігла до своєї кімнати навіть не стримуючи сліз. Кіра стояла біля своїх дверей, але коли помітила мене, то підійшла ближче. Вона з якимось жалем подивилася, і від цього стало ще гірше.

— Дано, що тобі сказала мама? — стурбовано спитала сестра.

— Не зараз, прошу, — ледь вимовила я і зачинилася в себе в кімнаті. 

Я притулилася спиною до дверей і сіла на підлогу. Мені було так образливо, що мама не змогла мене зрозуміти. Якщо вона так реагує на половину правди, то що ж буде, коли я розповів їй про свою брехню? Сльози текли з такою силою, що я не встигала їх витирати. З одного боку, я розуміла причину її хвилювань, але з іншого — це вже було занадто. Яке вона має право забороняти мені спілкуватися з певними людьми?

Я сиділа на підлозі та думала про своє майбутнє. Згодом почула, що до мене хтось телефонує. Подивившись на екран, я зрозуміла, що це Єва. Напевно, Кіра розповіла їй щось про мою розмову з мамою. Доведеться їм розказати все, але не зараз. Я повільно піднялася і підійшла до ліжка. Навіть коли я лягла і заплющила очі, усе одно в моїй голові прокручувалася сьогоднішня ситуація.

Наступний ранок був для мене дуже важким, бо я не знала, як саме мені спілкуватися з мамою. Коли я подивилася через вікно, то помітила, що на вулиці йде дощ. Уже прийшла холодна осінь, тому одягатися потрібно тепліше. 

Коли я спустилася на кухню, побачила, що Кіра і мама сидять за столом. Сестра їла якісь бутерброди, а мама пила каву. 

— Доброго ранку! — привіталась я, але головно до Кіри.

— Привіт! — відповіла та. 

Я насипала собі в тарілку мюслі і залила їх йогуртом. Увесь цей час мама мовчала, а я теж не збиралася розпочинати розмову. Я ще зробила собі чай і сіла біля Кіри.

— Ти сьогодні маєш мене відвезти до школи, — сказала мені сестра.

— Добре. 

—  До речі, я сьогодні йду на роботу, — заговорила мама і подивилася на Кіру. — Буду трохи пізно, тому приготуєш собі обід сама.

— Гаразд, — відповіла сестра. — Розберуся якось. Уже не маленька дитина.

— І ще потрібно, щоб ви приготували сьогодні вечерю.

— Ох, я не знаю, чи зможу. У мене ж скоро кінець семестру. Трохи багато вчити треба. 

— Ну, ти ж не одна в сім'ї. Подивимось, може, твоя сестра тепер не буде дурницями різними займатися. 

— Це не дурниці! — буркнула я.

— Не знаю, чому ти так сильно хочеш допомогти тій психічнохворій жінці, але це не твій обов'язок, — сказала мама і повільно піднялася. — Мені вже потрібно йти. 

Вона одягнула куртку і вийшла на двір, а я все роздумувала над її словами. Якби ж вона тільки знала, що це все-таки мій обов'язок! 

— Про кого це говорила мама? — спитала в мене Кіра, коли ми їхали в машині.

— Про маму Влада. 

— Вона що, хвора? — здивувалася сестра. — Але ж тоді на вечері вона була цілком нормальна.

— Отож, — погодилась я. 

— Коли ти про це дізналася?

— Кіро, може, я розповім тобі все сьогодні після занять?

— Чому? — насупилась сестра.

— Та бо ще Єві треба буде розповідати, а так я б вам одночасно все сказала. 

— Ну, гаразд, — відповіла Кіра і тикнула в мене пальцем. —Але я погодилась тільки тому, що твоя ця Єва мені сподобалась. 

— Домовились, — усміхнулась я.

Кіра попрощалася зі мною, а я тим часом рушила до університету. На парковці я відразу ж помітила Єву. Як тільки я вийшла з машин, вона тут же підбігла до мене. 

— Чого ти не відповідала на мої дзвінки? — сердито спитала дівчина. — Я, до речі, сильно хвилювалася. 

— Та вже все добре, — відповіла я. — Пішли на заняття, бо запізнимося.

— І це все, що ти мені скажеш? — обурилась подруга.

— Єво, я тобі все розповім, але після пар. 

— Добре, але в усіх деталях.

— Обіцяю.

Сьогодні в нас було три пари. Єва з усіх сил намагалася вмовити мене не йти на останню лекцію, але я була непохитна. Дівчина хотіла якнайшвидше дізнатися всі подробиці, а я всяко відтягувала. 

Але відтягувати вже нема куди, бо прямо зараз ми сидимо в мене на кухні. Єва і Кіра весь цей час спостерігають за мною і чекають, коли ж я почну. 

— Може, ти нам чай зробиш? — сказала я до сестри.

— Звісно, — відповіла та і почала набирати води в чайник.

— Отже, — почала я, — тоді, коли ви змусили мене поїхати до Влада і спитати про його почуття, я стала свідком не надто приємної ситуації. У тітки Каті відбувся якийсь приступ. Вона кричала, плакала, перебила весь посуд, а Влад тим часом намагався її заспокоїти. Я тоді дуже сильно налякалася, але він попросив у мене допомоги. Поки я її тримала, Влад ввів їй якесь заспокійливе. Потім жінка взагалі з глузду з'їхала. Вона переплутала мене з Соломійкою. 

— Ого! Як це так? — здивувалася Кіра.

— Не знаю. Потім приїхала швидка, і її відвезли в лікарню. Цілий тиждень я не була в неї, бо мені було страшно. Та вчора я все ж набралася сміливості і вирішила провідати її. 

— І що? Вона далі думала, що ти її донька? — спитала в мене Єва.

— Ні. З тіткою Катею все було гаразд, і  вона добре розуміла, хто є хто. Але я почула їхню розмову з Владом. Жінка просто ненавидить свого сина. Вона звинувачує його в смерті Соломійки і просто таки відрікається від нього. 

— Це жахливо! — сказала біля мене Кіра. — Ти зізналася їй?

— Я хотіла, але Влад мене відмовив.

— Тобто відмовив? — спитала сестра. — Нічого не розумію! Він же хотів, щоб усі дізналися правду!

— Просто Влад не хоче, щоб його матері було ще більше боляче. 

— Але хіба їй не краще буде, якщо вона дізнається, що її син ні в чому не винний?

— Я теж так казала, але він думає, що жінка тоді буде картати себе за те, що весь цей час не любила його. 

— І що ти тепер будеш робити? — зацікавлено спитала Єва.

— Чекати, — просто відповіла я. — Ми поговорили з тіткою Катею, і вона хоче, щоб я стала для неї підтримкою.