Розділ 10

Коли я зрозуміла, що саме відбувається, то швидко відштовхнула його від себе. Не довго думаючи, я підняла сою праву руку і вліпила йому добрячого ляпаса.

— Не смій! Чуєш? Я не дозволяла тобі мене цілувати! — крикнула я на нього.

Влад здивовано подивився на мене, але на обличчі красувалася усмішка. 

— Щось я не помітив, щоб ти була проти! — нахабно сказав хлопець, а я ще більше розлютилася.

Що це взагалі таке? Він знущається з мене? Не витримавши, я штовхнула його ще раз, але він навіть не похитнувся. Дощ продовжував йти, і я вже повністю промокла, як і він. Мені хотілося якнайшвидше втекти з цього місця, тому я розвернулася в інший бік. 

— О ні! Ти нікуди не підеш! — різко сказав Влад і схопив мене за руку. 

— Чому? Чи ти ще мало погрався зі мною? Я — не твоя іграшка! — крикнула я і забрала свою руку.

— Господи, до чого тут це? — спитав він і подивився на мене.

— Навіщо ти це зробив? Навіщо поцілував мене?

— Бо мені так захотілося! 

— Бо тобі так захотілося! — повторила я і голосно засміялася.— А знаєш чого мені хочеться? Якнайшвидше втекти звідси і більше ніколи не бачити тебе у своєму житті!

— Я тобі не вірю! — сказав хлопець і теж підійшов ближче. — Ти ж говорила, ніби закохана в мене. Хіба ти в такому випадку хотіла б мене позбутися?

— От знаєш, у мене було теж саме питання, коли я думала, що ти теж до мене щось відчуваєш. Але я так сильно помилилася! У тобі нема нічого хорошого, і живеш ти лише заради своєї довбаної помсти! — з якоюсь огидою сказала я.

— У цьому ти права. Так, усі ці роки я тільки й хотів, щоб твоє життя перетворилося в пекло. 

— Вітаю, тобі це вдалося! — ображено крикнула я.

— Ну, це ще тільки початок 

— Цей поцілунок теж був частиною твоєї помсти?

— Частково, — він подивився на мене і нахабно усміхнувся. — Ти навіть не уявляєш, які в мене на тебе грандіозні плани. 

— Оце і є проблема! Для мене цей поцілунок — це почуття, а для тебе — усього лиш гра, — останні слова я майже виплюнула.

Дощ уже перестав крапати, а я продовжувала дивитися на Влада. Він став для мене так огидним, таким жорстоким і таким непотрібним.

— Знаєш, можливо, я справді була в тебе закохана, але тільки зараз зрозуміла, що не варто витрачати своє життя на таку безсердечну людину, як ти! — впевнено промовила я і розвернулася, щоб піти геть. 

— Ти сама заплуталась у своїх почуттях! І я тобі раджу якнайшвидше розібратися з ними. 

— Я вже давно розібралася зі своїм серцем. І можеш бути впевненим — для тебе там місця нема!

— От і добре. Такого, як я, не варто кохати, — розчула я на кінець, коли вже вперто прямувала додому.

Дорога була короткою, але бігти по мокрому асфальті і калюжах не було хорошою ідеєю. Ще й коли з тебе безперервно скапує вода. Я зайшла в тепленький дім і повільно зняла свою курточку. Я надіялась, що мене ніхто не помітить, але Кіра, як завжди, була на кухні. 

— Ого! Що з тобою сталося? — вона підійшла ближче і почала мене розглядати.

— Потрапила під дощ, — просто відповіла я і пішла до себе.

— А чого це твоя подружка тебе не підвезла? — спитала сестра і попленталася за мною. 

— Бо я не хотіла. 

— Ну, ти й дивна! У тебе точно щось відбувається останнім часом, але ти навіть нічого не розповідаєш.

— Та бо нема що розповідати, — втомлено сказала я і зайшла в кімнату. 

— А я думаю щось є, — відповіла Кіра і зачинила двері. — Це якось пов'язано з Владом?

— Що? — я здивовано подивилася на неї. 

— Можеш навіть не заперечувати. Я ваші гляділки ще на тій вечері помітила. Дивилися дивно одне на одного, ніби розмовляли тільки очима.

— Що ти мелеш? І взагалі вийди. Мені треба переодягнутися.

— Між вами щось є? — не відставала сестра.

— Не говори дурниць!

— То ви зустрічаєтесь!

— Нема нічого такого. Ти що, уже остаточно з глузду з'їхала? — огризнулася я, бо сестра справді почала діяти мені на нерви.

— Але ти б хотіла цього, правда?

— Чого ти до мене причепилася? Нема чим зайнятися? — голосніше сказала я.

— Просто хочу дізнатися, що відбувається. Ти ж нічого не розказуєш.

— Дізнатися, що відбувається? Добре, я тобі розкажу, — роздратовано сказала я. — Може, ти думаєш, що між мною і Владом божевільне кохання, але це не так! Я тебе трішки розчарую! Між нами одна суцільна ненависть і неприязнь!

— Ого! — Кіра здивовано подивилась на мене. — Це ти його ненавидиш чи він тебе?

— Спочатку він мене, а тепер я його. 

— Та я бачу в тебе тут шалені пристрасті. Хіба ти не знаєш, що від ненависті до кохання один крок? — сестра посміхнулася.

— Ага, звісно! Тільки є одна маленька проблемка.

— І яка? 

— Він звинувачує мене в смерті своєї сестри, — вирішила сказати правду я, щоб хоча б комусь виговоритися.

— Що? — Кіра округлила очі від здивування, — Що значить «звинувачує»?

— Те, що я вбивця! — крикнула я і відчула, як з'явилися сльози. 

— Не кричи! А то ще батьки почують! — стурбовано сказала Кіра. — Як це так? Ти що її вбила?

— Це було ненавмисно! Я не знала, що так станеться, — відповіла я і повільно сіла на ліжко.

— Дано, розкажи мені все, — Кіра сіла біля мене і взяла мене за руку. — Я знаю, що в нас з тобою нема таких стосунків, як у справжніх сестер, але ти можеш мені довіряти.

— Гаразд, — я подивилася прямо на неї і почала свою історію.

Увесь час, поки я розповідала про свою брехню, про трагедію, про кошмари, про ненависть Влада і його гру, Кіра уважно слухала. Я вирішила розказати їй все. Навіть наші перепалки з хлопцем. Деколи вона навіть хотіла, щось прокоментувати, але коли бачила, що я продовжую, то зупинялася. 

— От і вся історія, — сказала я, витираючи сльози.

— Дано, мені так шкода. Я не знала, що ти стільки всього пережила, — щиро сказала Кіра і обійняла мене.