Розділ 9

Я вийшла на вулицю і швидко побігла до свого автомобіля. Я помітила, що Влад теж покинув будинок, але я вже сиділа за кермом і чимдуж розігналася. На щастя, він не встиг спіймати мене. Я набрала добрячої швидкості і летіла по дорозі. Мені не хотілося повертатися додому, тому я їхала навіть не знаю куди. В очах укотре з'явилися сльози, які я зі всіх сил старалася стримувати.

Згодом я зупинилася біля знайомого мені місця. Цей дуб височів в темноті і притягував до себе своєю містичністю. Я вийшла з машини і сіла біля дерева, охопивши коліна руками. Сльози лилися з моїх очей, і я опустила голову на коліна. Мені хотілося виговоритися. Мені так хочеться розповісти комусь про свої почуття, про те, як сильно болить моя душа. Я підняла голову догори і серед гілок помітила декілька зірок, що яскраво світили в темноті. 

— Мені так важко, — сказала я в темноту. — Кожен день я страждаю від мук совісті. Хіба я думала, що так станеться? Я просто...була закохана. Дуже сильно. Я думала, що час допоможе, і ця дурня пройде. Але не пройшло. Варто було йому знову з'явитися в моєму житті, як почуття повернулися. Хіба можна кохати людину, яка ненавидить тебе всім серцем? Хіба можна щось відчувати до того, хто приносить тільки біль та страждання? Хіба можна кохати людину, яка бажає твоєї смерті?.. Так... І я в цьому впевнена. Та чи зможе він покохати мене? Чи зможе він пробачити мені? Чи захоче бути зі мною?... Ні... Я в цьому не сумніваюся. Тоді для чого мучитись стільки? Я викину його зі свого серця і закрию його для нього. Я не заслужила того, що він робить зі мною, і відтепер мені начхати на його помсту. Він думає, що ображати мене легко, але він навіть не уявляє, якого суперника собі нажив. Якщо Влад ненавидить мене, то я теж його ненавиджу. Яку він там мені гру пропонував? «Смерть за смерть»? Ну що ж, тепер пограємо!

Я піднялася з холодної землі і витерла всі свої сльози. Якщо він думає, що я слабка, то дуже сильно помиляється. Зібравшись з духом, попрямувала до своєї машини. Я розуміла, що вечірка буде до самого ранку, тому поїхала прямо туди.

Автомобіль Влада стояв на загальній парковці, і я відразу його помітила. Його чорний BMW добре виділяється з-поміж інших машин. Я підійшла ближче і витягнула з сумочки свої ключі від будинку. Я розуміла, що те, що збираюся зробити є досить ризикованим, адже сигналізація може спрацювати в будь-який момент. Хоча я дуже сильно надіюся, що Влад не поставив її на своє авто. Усе ж таки не думаю, що на вечірці хтось би збирався його викрадати. Ну, або добряче подряпати ключем. Я посміхнулася власним думкам і підійшла до машини.

— Ох, яка ж ти гарнесенька! — прошепотіла я. — Давай-но я огляну тебе зі всіх боків. 

Витягнувши ключ і притиснувши його металевою частиною до заліза, я почала йти навколо автомобіля. Стук моїх підборів і звук дряпання викликав посмішку на моєму обличчі. Я почала сміятися з цієї ситуації.

— Бачиш, стала ще кращою! — сказала я і витягнула з сумочки листочок.

Я написала на ньому «Пограємо?» і причепила до лобового скла. Сигналізація, на щастя, не спрацювала. Я швидко сіла в свою машину і задоволено поїхала додому. 

Не знаю чому, але я зовсім не боялася того, як Влад відреагує на це. Більше того, мені б дуже хотілося побачити його шокований вираз обличчя. Уже давно в мене не було такого хорошого настрою. Я вирішила ще трохи прокататися і включила на повну гучність музику. Десь через годину я повернулася додому. Як завжди, Кіра сиділа на кухні і їла якійсь цукерки. 

— Ти щось рано, — сказала до мене сестра.

— А що там робити? — відповіла я і сіла біля неї.

— А що роблять на вечірках? Танцюють, п'ють і знайомляться з хлопцями, — сказала Кіра і закотила очі.

— Я не п'ю і не танцюю. Ти ж знаєш. 

— А хлопці?

— Я про них не думаю. 

— А пора вже. У твоєму ж то віці вже всі мали по декілька хлопців. 

— А я чекаю на свого єдиного, — сказала я і посміхнулася.

— Дивись, а то не дочекаєшся. 

— Кіро, мені сімнадцять! У мене ще є багато часу для таких дурниць.

— А хіба кохання — це дурниці?

— Кохання рівнозначне стражданням. Можливо, скоро ти це зрозумієш. 

— Ой, можна подумати все так сумно. Хіба люди не щасливі, коли закохані? — сестра подивилася на мене і кинула в рот ще одну цукерку.

— Не завжди, — відповіла я. — Спочатку доля дає купу складних випробувань, і не всі можуть їх витримати і стати щасливими. 

— Господи, у тебе думки, як в тридцятирічної, — сказала Кіра і скривилась.

— Зате ти все в нас знаєш! — відповіла я і взяла одну цукерку. 

— Що з тобою? — вона здивовано подивилась на мене. — Ти ж їси солодке тільки по святах!

— Значить в мене сьогодні свято, — просто сказала я і взяла ще одну. — До речі, дуже смачні. Де ти їх нарила?

— І яке це в тебе свято? — Кіра підозріло подивилася на мене.

— Скажімо так, підняла свою гордість, — я подивилась на неї і усміхнулася. — Приблизно так на сто відсотків.

— Дивна ти, — сестра подивилася на мене, як на божевільну.

— Ну яка вже є, — відповіла я і пішла до себе в кімнату. 

Зранку в мене теж настрій був хороший, а коли я побачила на парковці університету своє творіння, то взагалі була ледь не на сьомому небі від щастя. На чорному блискучому куску металу виднілися невеликі подряпини. 

Єва теж помітила мій дивний настрій і постійно питала, що зі мною. Мені дуже хотілося поділитися з нею своїм сміливим вчинком, але тоді б доводилося розповідати історію п'ятирічної давності. 

— Що це з тобою сьогодні? Світишся вся! — спитала вкотре подруга, коли ми вже вийшли з університету. 

— Та нічого! Просто настрій хороший. Хіба я не можу веселитися?

— Ну, це на тебе трохи не схоже. 

— Я що, переважно зла?

— Та ні. Просто не звикла бачити тебе такою.

— Якою? — спитала я і закотила очі.

— Такою живою, радісною і безтурботною!