Розділ 58

Віка

Чи мені не знати, що одним лише поглядом батько розв'яже язика будь-кому. Кирило взагалі вирішив правду рубати, топить нас, а мені потім жити ще якось.

І що він казав про усвідомлення, і що не відпустить більше мене? У мене від надлишку емоцій навіть пальці тремтять на руках, збивається дихання, і я боюся у щастя повірити.

- І як ти збираєшся каятися, Кирило? Знову забереш нашу доньку жити в гріху? - тато грізно насідає, і це ще він заповіді не почав читати та не пустився у глибоку проповідь.

- Дуже сильно збираюсь покаятися!

Як раптом Бєльський падає переді мною на коліно. Букет нарцисів відкладає на підлогу. Лізе в кишеню та дістає звідти червону коробочку.

- Ніякого більше гріха. Я ж і так затримався. Прошу руки вашої доньки. Вікторіє, кохана моя, виходь за мене! Обіцяю на майбутнє не поводити себе більше недовірливим бовдуром. Якщо що, то ти мені теж пилою погрожуй!

Очманіти, що діється…

Я по стінці сповзаю, опиняючись до найбажанішого чоловіка майже впритул.

- Думаєш, вийде? - шепочу, ледве ворушачи губами від хвилювання.

- Заради тебе буду дуже старатися. Ти потрібна мені, Вікторіє, як повітря потрібна.

- А ти... потрібен мені, як світло, на яке хочеться далі йти... нескінченно…

Ось і знову проступають в очах сльози. Тільки ці сльози не гіркі, вони котяться від щастя по щоках.

Не забув, не обдурився пасткою Маринки, кинув все і приїхав за мною... Тож, виходить, я важливіше для Кирила, ніж гадала... І блискуча каблучка у відкритій коробочці, тому доказ. Які ж ми дурні та закохані!

Кирило притуляє прохолодне чоло до мого чола. У передпокої вся моя родина і Олександр. А ми, як ніби забулися, в цю хвилюючу мить залишившись одні.

- Прошу твою відповідь, люба. Краще не відповідь, а згоду! Якщо треба, то й ваші дивні ритуали пройду, - Кирило помітно нервує і плутано просить моєї руки, а я вже за його шию хапаюся й обіймаю. Міцно-міцно, щоб відчути напевно - мені не наснилося нічого, за мною, справді, приїхав коханий.

- Так, я згодна, - йому на вухо шепочу. Для інших присутніх голосніше додаю: - Я згодна, згодна! Будь ласка, прийміть мій вибір. Я ж не стану ніколи без Кирила по-справжньому щаслива, адже забути коханого ніколи не зможу.

Ну як його забудеш? Відчайдушного і невгамовного, часом нестерпного!

Сьогодні ненадовго розлучилися, а для мене відразу світ потьмянів, загубилася в собі та заплуталася.

Встати не встигаємо, тато накриває наші голови.

- Чи готовий ти, Кирило, відтепер довіряти моїй доньці, піклуватися про неї і ваших майбутніх нащадків?

Ох, тато! Знову він за своє!

Які діти? Ми ж ще нічого такого не думали... Кирило з упевненістю відповідає "Готовий!", а я намагаюся порахувати, коли в останній раз у мене були ці дні. Хм-м... начебто затримка на пару тижнів, або я неправильно рахую.

Далі рахувати дні завадили.

- Вікторіє-Іоанно-Серафимо, - батько називає мене повним ім'ям, яке я приховую від нормальних людей. - Чи готова ти, доню моя, стати терплячішою, вирішувати негаразди разом, і від проблем не тікати?

- Так, батько, - вже вирішила на все "так" казати, аби скоріше нас відпустили.

Кирило ще непогано тримається. От що значить, ми в будь-якій ситуації під час «фіктивності» навчилися підігравати й підтримувати одне одного.

Нарешті проходимо всі до столу. Вареники охололи, але все одно смачні. Брати з сестрами з цікавістю роздивляються мого нареченого і його двоюрідного брата, просять каблучку ближче показувати. Спочатку розмова заходить за столом, чим корпорація займається, що цікавого бачили. Звісно ж, про батьків тато запитати не забув. Він у мене такий, весь родовід захоче дізнатися.

- Підкажіть, де тут знаходиться готель? - запитує Олександр.

Брати зі сміху пирснули, мама теж посміхнулася крадькома.

- Якщо немає готелю, то я одну ніч можу в хостелі переночувати.

- Хостел є від нас через дві вулиці, - тато показує напрямок у вікно. - Але там зараз йде ремонт у вільних камерах.

У Кирила з Олександром брови лізуть на лоба та вареники повз рота падають.

- У лікарні ще можуть бути місця, але там для вашого зросту, мабуть, не буде ліжок, - підказує мама ще варіант. - Краще у нас залишайтеся.

Батько, погоджуючись, киває.

- Звісно, краще переночувати у нас. Бо рано вранці будемо на обряд вирушати. Спочатку одруження, потім я особисто повінчаю Кирила, що став на світлий шлях виправлення, з донькою.

Ой-й... тепер вареник випадає у мене, причому, навіть повз тарілки.

- Тато, але так скоро?

- Навпаки, із запізненням. Ти вже в гріху пожила. Наречений розкаявся і погодився швидко виправлятись.

Але це аж занадто швидко!!!

Прошу час на підготовку. Проте наш отче невблаганний. Каже, готуйтеся, скільки треба. Коли дозрієте, тоді нехай і приїжджає начальник мене забирати. Я настільки за цілий день втомилася від самих різних подій, що навіть здалося - тато жартує. Хоча він же не просто тато, в рясі сидить - тобто, чин при ньому, а якщо так, то нехай Кирило пояснить щось, дасть обіцянку. Становище, дійсно, складне. У мене незвичайна родина, ось чому все приховувала та не поспішала знайомити.

Після вечері батько покликав на розмову Кирила. Разом спати нам, звичайно, не дали. Кирила з Олександром розмістили в гостьовій. Тільки-но притулила голову до подушки. Відключилася відразу ж.

***

Кирило

Капець для нас з Алексом почався раніше, ніж я прийшов до тями вранці. Похмурі диякони облили крижаною свяченою водою. Дивні костюми видали. Брат вже хотів мене послати, але я йому нагадав, що він же сам допомагати напросився.

Принаймні, документи отче у мене відібрав. Кави не дали. Суворо попередили, що до вінчання більше не годуватимуть.

- Я ж пропонував тобі, давай дівчину викрадемо серед ночі. Преподобний татусь Віки нас відразу не злюбив, - мученицьки стогне брат, тримаючись за голову.